Проблема набуття Україною членства в НАТО

Документом про приєднання, як зазначено в статті 11 Договору, має бути ратифікаційна грамота, яка є свідченням того, що країна-кандидат ратифікувала Договір. Отже, приєднання включає обов'язкову процедуру його ратифікації в парламенті згідно з відповідними конституційними процедурами.

Таким чином, базовими вимогами для запрошення країни на членство в НАТО відповідно до Вашингтонського договору є:

• географічне розташування країни: вона має бути державою європейського континенту;

• здатність втілювати в життя демократичні принципи, відданість їм;

• здатність робити внесок у колективну оборону і сприяти безпеці Північноатлантичного регіону.

Обов'язковою процедурою приєднання до НАТО є ратифікація Договору країною-кандидатом.

Другий історичний період існування Альянсу можна означити як постбіполярний. Він характеризується трансформацією міжнародних відносин від біполярної до монополярної системи. Саме під впливом цієї тенденції НАТО змушений суттєво трансформуватися, що зумовлено передусім зниженням традиційної для «холодної війни» воєнної загрози і появою нових «м'яких загроз», окремі з яких, зокрема тероризм, набувають глобального характеру. Такі зміни в міжнародному середовищі змушують НАТО зміщувати акценти у своїй діяльності з суто оборонних питань на без пекові проблеми.

У цей історичний період НАТО набуває нової ролі, що обумовлюється непридатністю механізмів, які стояли на сторожі безпеки в епоху біполярного світу, що викликає регіональну нестабільність і локальні конфлікти. Внутрішня нестабільність нерідко призводить до відтворення авторитарних режимів. Це є прямою загрозою демократичним цінностям, які покликане захищати НАТО.Головною потребою НАТО в цей постбіполярний період стає захист молодих демократій у країнах Центрально-Східної Європи, які щойно звільнилися від комуністичних авторитарних режимів. Ця потреба обумовлює логіку розширення НАТО на Схід, особливість якого полягає в тому, що в приєднанні до НАТО зацікавлені, перш за все, молоді демократії країн колишнього соціалістичного табору, а не самі члени Альянсу. Ці нові умови та потреби часу не могли не вплинути на процедуру прийняття до НАТО.

Автори монографії «Євроатлантична інтеграція України: військово-політичні аспекти» Т. Брежнєва, О. Їжак, А. Шевцов означають сучасні модифіковані процедури набуття членства в НАТО як політику «відчинених дверей»133. З таким формулюванням можна погодитись, оскільки в ньому досить чітко проглядається філософія, яка обумовлює нову логіку розширення НАТО. «Відчинені двері» вказують на те, що формально сюди може ввійти кожен, хто дуже забажає бути присутнім у домі під назвою «Північноатлантичний альянс». Іншими словами, відтепер ініціатива має належати не членам, які можуть запросити, а країнам, що бажають долучитися до членства в Альянсі. Ця ініціатива полягає в тому, що країни, які побажають увійти у ці «відчинені двері», мають подати письмову заяву про такі наміри. І лише після цього члени НАТО розглянуть можливість запросити чи не запросити країну до Альянсу залежно від того, настільки вона відповідає вимогам членства в цій організації.

Унаслідок такої логіки процедура вступу стала більш розширеною в часі і значно поглибленою за змістом. У ній стали чітко проглядатись, дві фази запрошення - політична і юридична. Політична фаза передбачає демонстрацію намірів країни приєднатися до НАТО у вигляді формальної заявки, підкріпленої необхідною внутрішньою процедурою. Заявка є нічим іншим, як політичним рішенням країни про приєднання до Альянсу, і не передбачає ніяких зобов'язань. Разом з тим вона є необхідною передумовою для переходу до другої фази приєднання - юридичної. Проходження політичної фази має переконати членів Альянсу в готовності і спроможності країни-претендента брати на себе юридичні зобов'язання щодо членства в ньому.

Юридична фаза наступає з моменту надання Північноатлантичною радою запрошення країні - претенденту на приєднання до НАТО. Вона включає: підтвердження країною готовності приєднатися до Альянсу; підписання Північноатлантичною радою протоколу про приєднання; ратифікацію країнами-членами НАТО протоколу про приєднання; ратифікацію Північноатлантичного договору країною, яка приєднується; передачу ратифікаційних грамот урядові США134.

Таким чином, логіка, закладена в цих процедурах, передбачає виконання країнами-претендентами цілої низки вимог, викладених у таких документах, як «Дослідження з питань розширення НАТО» та План дій щодо членства в НАТО.