Проблема набуття Україною членства в НАТО

З часу впровадження правового механізму застосування но вого Закону України «Про біженців» (липень 2002 р.) терито ріальною міграційною службою в Закарпатській області розгля нуто 106 звернень про надання статусу біженця, з яких 71 від хилено, 35 прийнято до розгляду. Станом на 1 березня 2003 р. з указаних 35 осіб двом особам рішенням Держкомнацміграції України відмовлено в наданні статусу біженця, решта перебу вають в очікуванні остаточного рішення128.

На нашу думку, було б доцільним на державному рівні розглянути також питання і про запровадження притулку для тих шукачів, які не підпадають під норми Закону України «Про біженців» ( в основному це так звані «біженці війни»), зокрема норми тимчасової легалізації. За результатами досліджень, здійснених за сприяння Міжнародної організації з міграції, тільки 22% мігрантів, прибулих в Україну з гарячих точок, виявили зацікавленість у поверненні на батьківщину129. Подібна процедури застосовується в багатьох країнах у вигляді тимчасової заборони видворення з гуманних міркувань або так званої міграційної амністії. Вона звичайно повинна передбачати чіткий облік, медичне обстеження та тимчасову реєстрацію за міс цезнаходженням відповідної територіальної міграційної служби та органу внутрішніх справ. Тимчасове вирішення проблеми в такий спосіб набагато безпечніше, ніж подальше неконтрольоване перебування цієї категорії іноземців у державі. Можливо, краще один раз легалізувати, ніж увесь час боротись.

Що стосується визнаних біженців та осіб, чиї заяви роз глядаються, то становище, в якому вони перебувають сьогодні в Україні, абсолютно не вписується в правові міжнародні нор ми, не кажучи про чинне законодавство України.

У зв'язку з цим неабияке значення для регіону має подаль ше співробітництво з міжнародними інституціями. В умовах, коли держава не може депортувати потенційних біженців із числа нелегальних мігрантів у країну походження і в той же час неспроможна забезпечити мінімальні умови тимчасового прожи вання на своїй території, пряме співробітництво області з між народними організаціями та благодійними фондами, що спеці алізуються з даної проблеми, є особливо актуальним. У регіоні налагоджено ділові стосунки з представництвом Управління Верховного Комісара 00Н у справах біженців в Україні, Між народної організації з міграції, Міжнародним фондом охорони здоров'я та навколишнього середовища «Регіон Карпат», Між народним та національним товариством Червоного Хреста. У співпраці з УВКБ ООН та фондом «Регіон Карпат» відкрито пункт розміщення осіб, які перебувають у процедурі визначен ня статусу біженця в м. Мукачеве, та консультативний центр для біженців і шукачів притулку в м. Ужгород130.У жовтні 2001 р. в Ужгороді з ініціативи обласної держ адміністрації та за підтримки представництва УВКБ ООН в Україні відбулася регіональна міжнародна зустріч з питань міг рації та притулку (Україна, Угорщина, Словаччина) за участю представників європейських та міжнародних структур. Вико нуючи попередні домовленості, у вересні 2002 р. в Словаччині було організовано аналогічну зустріч з питань міжнародної співпраці у сфері міграції та притулку, яка закріпила за собою офіційну назву «Ужгородський процес». Метою цих зустрічей є привернення уваги європейського співтовариства до міграцій них проблем, що мають місце на перетині кордонів країн Кар патського регіону, розширення допомоги у протидії нелегаль ній міграції та захист потенційних біженців у цьому регіоні. Але, на жаль, рівень співробітництва та допомоги не відповідає на сьогодні рівню існуючих проблем.

Міжнародна співпраця у сфері міграції повинна стати важ ливим елементом діяльності держави, а ефективна протидія нелегальній міграції та захист біженців потребує справді спільних скоординованих зусиль і національних європейських урядів, і міжнародних інституцій. В основі регулювання цих процесів має бути не тільки суверенне право кожної окремої країни прий мати рішення про допущення іноземців на свою територію, а й норми міжнародного законодавства щодо прав людини, зокрема Конвенції ООН 1951 р. про статус біженців і Прото колу до неї від 1967 р131. Політика з питань міграції та притулку, що здійснюється Європейським Союзом, не повинна мати негативних наслідків для країн на сході Європи. Існує нагальна потреба у виробленні стратегії справедливого розподілу тягаря між країнами ЄС та державами, які впродовж наступних років будуть поза його кордонами.

Нелегальні перетини кордонів вихідцями з азійських та аф риканських країн - це власне проблема не тільки України і на ших найближчих сусідів на Заході, вона виходить навіть за рамки українсько-російського кордону, хоча саме з території Російської Федерації в Україну і далі на Захід потрапляє основ на кількість нелегалів і шукачів притулку.

Ця проблема вже давно набула загальноєвропейських мас штабів. У зв'язку з цим цілком логічним і зрозумілим є бажання європейських країн поставити надійний заслін потоку незакон ної міграції. На нашу думку, якщо країни Євросоюзу прагнуть зміцнити свої нові кордони на сході, зокрема з Україною, то вони повинні б подбати і про те, як допомогти Україні в розв’язанні проблем нелегальної міграції та шукачів притулку на її території. Це й було б проявом спільної європейської відповідальності про яку так часто говорять представники ЄС. Ідеться насамперед про допомогу в зміцненні кордонів України з Ро сією та Білоруссю, в утриманні нелегальних мігрантів у спеціальних установах та розбудові пунктів тимчасового розміщення біженців тощо. Украй необхідним видається також розвиток програм добровільного повернення мігрантів із залученням до помоги європейських країн-донорів, зацікавлених у зменшенні тиску нелегальної міграції на їхні кордони. Тому Україна повинна бути зацікавлена в отриманні фінансової допомоги для утримання біженців та протидії нелегальній міграції як від міжнародних організацій (УВКБ ООН, МОМ та інших), так і від країн «великої сімки» та Європейського Союзу.