Проблема набуття Україною членства в НАТО
24 грудня 2003 р. відбулася зустріч президентів України і Росії у м. Керчі, де серед інших обговорювалася проблема розподілу Азовського моря та спільного використання Керч-Енекальського каналу, була підписана Угода про співпрацю щодо використання Азовського моря та Керченської протоки. Сторони домовилися про створення спільного підприємства з експлуатації Керченської протоки. За результатами переговорів повідомлялося, що досягнута принципова домовленість щодо розподілу Азовського моря, встановлення лінії державного кор дону в Азовському морі і Керченській протоці, а також про розмежування територіальних морів, континентального шельфу і виняткових економічних зон Росії та України в Чорному морі. З цього часу почався тривалий переговорний процес на рівні заступників глав міністерств закордонних справ, у ході якого потрібно узгодити широке коло проблем від лінії проходження кордону до принципів співпраці у Керченській протоці та в Азовському морі.
Події навколо острова Тузли свідчать про дотримання Ро сією принципів силового тиску на суміжні країни для вирішен ня питань на свою користь. На порядок денний висувається створення міжнародно-правової бази, яка забезпечуватиме спри ятливі умови для захисту інтересів РФ та її союзників, переду сім з питань делімітації територіального моря, виключної (морської) економічної зони, закріплення за Азовським морем статусу внутрішніх морських вод Росії та України, забезпечення повної свободи діяльності РФ у Чорному та Азовському морях.
При цьому позиція РФ у питаннях делімітації територіаль ного моря допускає «подвійний» стандарт. З одного боку, вона наполягає на вирішенні цього питання в цілому, відокремленні виключної економічної зони і континентального шельфу РФ, а з іншого - виступає за збереження за Азовським морем статусу внутрішніх вод України та Росії без чіткого визначення морських кордонів, виключної (морської) економічної зони і континен тального шельфу. Така цілеспрямована політика РФ тривалий час ставить під сумнів успішне завершення процесу делімітації та демаркації кордонів України, зокрема морських, у найближчій перспективі. Варто зауважити, що міжнародне морське право не передбачає такого поняття, як «спільні внутрішні води»115.Міжнародне право визначає, що жодна держава не має права поширювати свій суверенітет за серединну лінію, якщо це не визначено спільною угодою чи історичними обставинами. Однак це положення не застосовується, коли через історично сформовані правові чи інші особливі обставини необхідно роз межувати море в інший спосіб. Міжнародний суд у Гаазі ще в 1969 р. у справі про Північне море визнав, що метод рівно-віддаленості - не єдиний у міжнародному морському праві, і висунув правило рівноправних принципів. Відхід від правила рівновіддаленості був допущений у справі Тунісу - Лівії в 1982 р., у справі про затоку Мен між Канадою і США в 1984 р. тощо116.
Намагання прикаспійських держав розподілити Каспійське море свідчить про можливість досягнення компромісу, який базується на принципі «розподіл дна, а вода спільна». Позиція Росії щодо поділу Каспію досить принципова. По-перше, поверх ня і товща води повинна залишатися в спільному користуванні, проводиться тільки поділ дна. По-друге, поділ спірних родовищ повинен здійснюватися за принципом 50:50. Сторона, що пре тендує, компенсує стороні, яка першою почала освоєння спір ного родовища, половину витрат на розвідку та його освоєння, і після цього має право взяти участь у подальших роботах. Залучення третіх країн не допускається. По-третє, необхідно створити стратегічно-економічний центр по Каспію, у рамках якого координувати спільну діяльність.
Такий підхід визначає поділ Каспійського моря в основно му на користь Росії.
Досягнення принципової позиції щодо повного розподілу Азовського моря обіцяє стати відправною точкою повного вирішення всіх прикордонних проблем між Україною та Росією, а також прикладом урегулювання подібних питань на всьому пострадянському просторі.
З 1991 р. українською стороною вживаються активні заходи щодо визначення та нормативно-правового оформлення дер жавного кордону з Республікою Молдова, протяжність якого становить 1222 км117. Взаємовідносини між Україною і Молдовою будуються на основі базового політичного Договору про добросусідство, дружбу і співробітництво, а також на майже 60 нор мативно-правових актах. З часу встановлення міждержавних стосунків сторони значно просунулися на шляху максималь ного скорочення проблем визначення державного кордону, досягли взаємовигідних домовленостей щодо його проходжен ня в районі південних населених пунктів Басарабяска, Джурджулешти і Паланка. Сьогодні на порядок денний винесено питання демаркації кордону. Верховна Рада України розглядає «Положення про демаркацію державного кордону між Украї ною і Республікою Молдова».
Разом із тим слід відзначити низку проблем, невирішеність яких негативно впливає на стан охорони українсько-молдовсь кої ділянки державного кордону, стримує подальший розвиток прикордонних стосунків. Серед цих проблем привертають увагу передусім такі: