ОЛЕКСАНДР КОНИСЬКИЙ (1836-1900)

«Листи про Ірляндію» (1881) Франко вважав «рефлексом думок і поглядів тодішніх київських українофілів старшої генерації». З цього погляду листи О. Кониського становлять цінну історичну пам'ятку «політичного лібералізму, який тодішні київські українофіли поділяли з загалом російської ліберальної преси»2.

Виступаючи проти репресій, соціального та національного гніту, О. Кониський обстоює «радикальні реформи», оскільки дрібні урядові

заходи не дають позитивних результатів. Він вірив «в можність ради¬кальних переворотів, які одним замахом можуть вилічити глубоко вкорінені народні болячки. Сю віру, злучену з погордою до паліятивів, до дрібних, часткових, але ненастанних заходів, до буденної, непо¬казної, але з певним, хоч найскромнійшим пляном робленої праці, мусіла дорого оплатити росийська суспільність»1.

У 1884—1885 роках О. Кониський займався реформуванням жур¬налу «Зоря» і відродженням «Правди» — місячника політики, науки і письменства.

З 1884 року О. Кониський щорічно відвідує Галичину: буває в Станіславі, Стрию, Коломиї, Микуличині, Підбужжі, Чернівцях. Його з однаковою повагою сприймає старше і молодше покоління. В знак подяки львів'яни вшановують його заслуги святом з нагоди 25-ліття літературної діяльності. «Се було дуже не в смак нашим москвофілам, тим більше, що Кониський ніколи не ховався зі своїм обридженєм до тих людей, що вислуговуючись урядові ворожому не лише українській справі, але також свободі, письменству та розвоєві московського народа, цураються свого рідного і топчуть у болото всі найкращі змагання поступових людей цілого світа»2.

Галицькі москвофіли Площанський, Марков, Наумович, Добрян-ський зробили донос, в якому написали про бажання О. Кониського відірвати Україну від Росії, про його виступи проти православ'я Росії, про ввезення в Росію заборонених видань. Жандарми заареш¬тували О. Кониського 8 липня 1885 р. на станції Волочиськ, коли він повертався зі Львова до Києва. Роздягнули, обшукали, відібрали видані в Галичині книжки та рукописи двох оповідань і розпочатий роман «Швачка», залишили на цілу ніч у вагоні. Наступного дня відіслали до Києва, де над ним почалося слідство.

Майже два роки (1885—1886) шеф міської жандармерії полков¬ник Новицький погрожував О. Кониському засланням до Туркестану. «Заслання не минуть мені, до сієї думки я вже привик... От тільки страшно — як поведуть етапом. Се пекельні муки! З моральними муками я справлюся, а за фізичні — хто його зна?»3 — хвилювався письменник у лютому 1886 року.

Перспектива етапу так злякала його, що він звернувся з чолобит¬ною до генерал-губернатора Дрентельндта, за наказом якого україн¬ському театрові корифеїв не дозволялося протягом 10 років висту¬пати у Києві.Генерал-губернатор заспокоїв О. Кониського і, очевидно, дотримав слова: виклики в жандармерію для «обтзяснения» порідшали. Це, звісно,

'Кониський О. Листи про Ірляндію. Лист І. ■— Л., 1904. ■— С. 1. 2Франко І. Переднє слово // Кониський О. Листи про Ірляндію. С. III—IV.

158

Л., 1904.—

'Франко /. Переднє слово // Кониський О. Листи про Ірляндію. — Л., 1904. С. НІ—IV.

2Франко І. Про житє і діяльність Олександра Кониського. — Л., 1901. С. 25.

^Рукописний відділ ІЛ НАН України. — Ф. 108, ч. 136, арк. 165.

159

болісно впливало на стан письменника, який і до цього скаржився на нездоров'я. О. Кониський не міг без кінця перебувати під дамокловим мечем. Він пише юридичне спростування про безглузді і безпідставні звинувачення щодо себе, надсилаючи їх самому цареві. Слідство припинилось.