ОЛЕКСАНДР КОНИСЬКИЙ (1836-1900)

Проблема взаємин інтелігенції з народом хвилювала О. Конисько¬го впродовж життя. Він дуже вболівав при одній згадці про брак нашої української інтелігенції і виношував тисячі планів, щоб запов¬нити цю трагічну для українського суспільства прогалину. Виховання національно свідомої української демократичної інтелігенції О. Ко¬ниський вважав найважливішим, нагальним завданням. Низка епічних творів про інтелігенцію («Молодий вік Максима Одинця», «Порвані струни», «Грішники», «Семен Жук і його родичі», «В гостях добре, а дома ліпше», «Юрій Горовенко. Хроніка з смутного часу» та ін.), головним героєм яких є нова людина, націонал-народник, мала перед собою саме цю мету. О. Кониський перший в українській літературі створив позитивний тип українського інтелігента, передав його по¬гляди, змагання і шляхи. «Цілий ряд творів О. Кониського, — писав С. Єфремов, — [...] присвячено народженню й діяльності оцих нових для того часу (60—70-ті роки) людей. Поруч, для контрасту, автор дає і типи супротилежної категорії людей (особливо «Грішники»), а також малює ті зверхні політичні обставини, що руйнують роботу нових людей, збиваючи їх зі шляху систематичної культурної роботи на всякі небезпечні манівці»1.

Серед народників 60—70-х років поширювалися романи М. Черни-шевського «Що робити?», І. Тургенєва «Напередодні», «Новина»; по¬пулярними були й романи російською мовою Д. Мордовцева «Нові люди. Повість із життя шестидесятих років» (1867), «Ознаки часу» (1869), написані як заперечення думок, висловлених героями роману «Що робити?» М. Чернишевського про перспективність соціалістичних ідей.

Нові люди Д. Мордовцева (Ломжинов, Тутнєв, Елеонська, Рєліна, Григор'єв) втілюють у собі найхарактерніші риси народників 60-х рр.: волелюбність, прагнення до знань, до вільного життя, самостійної праці. Вони не бояться труднощів, мріють про краще життя. Сприй¬няті раніше ідеї Бєлінського, Чернишевського, Добролюбова розці¬нюють як «хворобу», якої потрібно якнайскоріше позбутися.

Образи нових людей Д. Мордовцева зазнали різкої критики з боку М. Салтикова-Щедріна за штучність, надуманість, ординарність, балакучість, резонерство, відсутність високих ідеалів і покликання.

Приступаючи до написання своєї повісті про нових людей «Семен Жук і його родичі», О. Кониський намагався не повторити прорахунків

'Фракко І. З остатніх десятиліть XIX віісу // Зібр. творів: У 50 т. — К., 1984.— Т. 41. — С. 497.

180

'Єфремов С. Історія українського письменства.

181

К, 1917. — С. 293—294.

Нечуя-Левицького, особливо щодо зменшення розходжень між сло¬вом і ділом головного героя. Частково це йому вдалося.

Семен Жук — народник-націонал 70-х років — вигідно відрізняється від Павла Радюка, бо належить до тих нових людей, «котрі працюють собі тихенько, вважаючи не на чини і на хрести, не на гроші, не на егоїзм, але на громадську національно-народню користь! вони не гукають про себе, як гукав Радюк П. Левицького, що вони націонали; ні! між Радюками нашого часу діло — опереджає сло-в о. Тілько наше горе, що таких людей у нас дуже ще мало; алеї гаразд те, що сі люде не звертають уваги на городянське житя, а працюють по селам біля народу, навчаючи його не словом, а діло м»1.

На відміну від Павла Радюка, який свою близькість до народу виявляв українським народним одягом і спробою фізичної праці, Семен Жук одразу запевняє: «Не носитиму я народнего убрання, заигрувать з мужиком не буду; за плугом не ходитиму, бо й не вмію; проповіді ніякої не держатиму, бо добре знаю, що народові вся попівська проповідь остила... Я буду тілько працювати, учить ділом і давать пораду тілько тогді, як у мене питатимуть»2.

«Нові люди» О. Кониського — культурники 60—70-х років, які борються проти національного гніту, за розвиток національної куль¬тури, справді дбають про виховання в народі національної свідо¬мості та гордості. Таким мав бути Василь Клен із незакінченої повісті «Пропащі люди», Маруся й Опанас з оповідання «Перед світом», що має підзаголовок «Оповідання про людей нового часу» (1886). Значно ширшу сферу діяльності народника-ліберала показано в повісті «Се¬мен Жук і його родичі».Дві частини повісті О. Кониський написав 1873 р., які з'явилися в журналі «Правда» 1875 р. Третя частина загубилася під час переправи рукопису в Галичину на станції Волочиськ (1876). Через 8 років на замовлення І. Белея О. Кониський написав другий варіант третьої час¬тини, художній рівень якої, проте, не задовольнив замовника.