ОЛЕКСАНДР КОНИСЬКИЙ (1836-1900)

Одним з найважливіших проблемно-тематичних аспектів повісті «Семен Жук і його родичі» є моральні принципи, що лежать в основі характерів і діяльності демократа-сімдесятника. Ключовим для письменника стало питання про «практицизм» «нових людей», про співвідношення в їх моральному світі понять «вигода», «розраху¬нок» — з одного боку — та «ідеали», «висока мета» — з іншого, змодельованих в образах Джура і Жука. Обидва вони — «нові люди» і виросли на ниві нового часу, на котрій з'явились дрібні, мізерні ідеї, егоїзм, лукавство, прагнення до збагачення. З цього прагнення,

'Кошовий О. (Кониський). Коли ж виясниться? (За проводом повісти И. Левіць-кого «Хмари») // Правда. — 1875. — Ч. 20. — С. 809.

'Кониський О. Семен Жук і його родичі: Хроніка // Правда. — 1875. — Роч. 8, ч. 1. — С. 13.

182

«як дуб з жолудя», виросли обман, лицемірство, лакейство, і звонкі, але до краю пусті слова, слова, слова, слова... Діло тільки там — де бачиться егоїстична користь»1.

О. Кониський простежує витоки «нових людей», що виростали майже в одних умовах, навчалися в одному університеті, у після-гімназійний період захоплювалися герценівським «Колоколом», за¬читувались творами Бюхнера, Фейєрбаха, на третьому курсі універ¬ситетська молодь, а з нею і Жук та Джур, розділились на дві полярні групи: націоналів, що прагнули віддати свої сили на користь наро¬ду (Жук), і космополітів, що вибрали дорогу «духовного» розвою, «де світяться акції, банки, гроші», дорогу до тієї зорі, «при світі котрої скоро і легко можна набить кишеню і спочить сном егоїзму»2 (Джур).

Полярно протилежні у двох товаришів характери, мета і вчинки. Жук — національно свідомий, щирий, правдивий, що на думці, те й на язиці; Джур — космополіт, пристосуванець і дволичний. Він добре засвоїв, у котрих випадках змовчати, в яких сказати тільки «гм» і сказати так, щоб ніхто не зрозумів або зрозумів так, як хотів.

Жук з дипломом кандидата права повертається в рідне село, щоб порадою, наукою, просвітою покращити життя селян, звільнити їх від різних сільських п'явок; Джур, з дипломом лікаря їде за кор¬дон, щоб захистити докторську дисертацію, зробити власну кар'єру.

Жук налагоджує з селянами ідеальні стосунки: організовує по¬зичкову касу, школу, навчає селян по-науковому обробляти землю; проводить велику роз'яснювальну роботу між селянами, одним сло¬вом, оре моральну й інтелектуальну національну ниву, яка перебу¬ває в облозі.

«Джур кидався й сюди й туди; в кінець виробив собі девізу: «ТХЬі Ьепе, іЬі раігіа» (Де добре, там батьківщина. — Авт.), доказував, що національність химера. «В наш час, — говорив Джур Жуку, — цивілізація зовсім стирає національні відміни народів. Найперша національна одміна мова, вже так сти¬рається, що знаючи одну мову французів — можна об'їхать увесь світ»3.

Найважливіше у житті для Джура — користь. Навіть почуття кохання він «контролює» критеріями користі:

«Посидівши, Джур піднявся й вийшов в сад. Довго він ходив по саду, довго думав, далі зразу став і голосно сказав: «Так, так, так! я її люблю!» (Рисю, сестру Семена Жука. — Я. С.) і знов став ходить по саду... «Що же, чи сказать їй, чи мовчать? Ні!., лучше мовчать!., лучше підождать, поба¬чить, — помислить і довідаться, довідаться з вірного жерела — щ о з а нею! Але од кого і як?.. Хіба у Семена вивідать?., не яково!., а не вивідавши, •—

^Кониський О. Семен Жук і його родичі // Правда. — 1875. — Роч. 9, ч. 1. — С. 138.

2Там само. — С. 134. *Там само. — С. 134—135.

183

нічого й говорить з нею. — Я знаю, що вона мене любить; знаю, що я їй до вподоби, знаю, що й згодиться одружитись зі мною [...] але ж треба поду¬мать і про хліб... від одного кохання не наїсись!.. »'.