ОЛЕКСАНДР КОНИСЬКИЙ (1836-1900)

О. Кониський один із перших відгукнувся на статтю М. Драгомано¬ва «Література російська, великоруська, українська і галицька» (1873—1874), опубліковану в «Правді» за підписом «Українець».

У статті «Український націоналізм» (1875) О. Кониський сміливо і відверто трактує проблеми українсько-російських взаємин середи¬ни XIX ст., точніше, деякі аспекти цих стосунків, які раніше фальси¬фікувалися.

Як дівочу незайманість оберігала партлітноменклатура «чистоту» українсько-російських літературних взаємин, не допускаючи най¬меншої критичної думки стосовно «старшого брата» і немилосердно жорстоко караючи найнезначнішу похвалу «меншого» з його поту¬гами відстояти національну гідність. Як наслідок цього, полеміка М. Дра¬гоманова з редакцією «Правди» (1873—1878) подавалась дослідни¬ками в монологічній формі і тільки з епізодичним включенням «реп¬лік» самих учасників цієї дискусії: О. Кониського, І. Нечуя-Леви-цького, Б. Грінченка в інтерпретації, звичайно, дослідника. Статті жодного з опонентів М. Драгоманова і понині не надруковані, тому їх позиція й аргументи в «чистому» вигляді недоступні навіть фа¬хівцям.

'Лист Омеляна Огоновського до О. Кониського від 1874 р. // Студинський К. Галичина і Україна в листуванні 1862—1884 рр.: У 2 т. — К., 1931. — Т. 1. — С. 535.

гГрушевський М. Пам'яті Олександра Кониського // Записки Наукового Товариства імені Т. Шевченка. — 1902. — Т. 39. — С. 11.

153

У статтях «Український націоналізм», «Коли ж виясниться? (За проводом повісти И. Левіцького «Хмари» // Правда. -— 1875. — Ч. 19— 20) (1875) уперше зроблено спробу дати теоретичне обґрунтування українського націоналізму і висловлено міркування про стан україн¬ської нації, культури і мови в умовах колоніального гніту і тоталь¬ної русифікації. У рецензії на твір І. Нечуя-Левицького «Хмари» О. Кониський звертає увагу не так на сам твір, як на порушені в ньому національно-політичні проблеми: «Просимо читателя не спо¬діватися від нас розгляду «Хмар» на підвалинах чистої естетики, — наперед ставить до відома читача критик. — Сего ми не зробимо, не через те, щоб маловажали естетику — ні! за естетичним розвоєм ми вважаємо великий вплив і инчі сторони громадського житя; але на сей раз ми не ставимо своєю задачою естетичну критику: ми подивимось на героїв «Хмар» з инчого боку, бажаючи врозуміти, що завело в хмари тих героїв, яким побитом можна б розігнать хмари і коли виясниться (тут у значенні випогодиться. — Авт.) на годину в нашому громадському житі?.. »'.Політичне життя України, стан художньої літератури, полеміки навколо українських національних проблем давали достатньо ма¬теріалу і підстав для власне такої постановки питань. Однак, якби О. Кониського до писань спонукали виключно зовнішні причини, він не вийшов би за межі вузькопубліцистичної критики. Йшлося про серйозніше.

У 70-ті роки духовна спадщина, залишена шістдесятниками, під¬дається всебічній ревізії. Відбувається перегляд принципів моралі, політики, принципів літературної критики і подальших шляхів роз¬витку українського суспільства та його культури. Замість духу 60-х «заворушувався вже де-куди — той инчий дух, котрий розпустився і опанував нас усією своєю силою в кінці 60-х і з початку 70-х і котрий і тепер панує. З новим духом начеб то почало ширшати поле громадської роботи; але ся робота навернулась, під завісою «економічного добробиту», тільки на поле акціонерне, процентове, на поле легкої наживи, через що другі ниви життя зостались пере¬логами»2.

О. Кониського особливо хвилювало те, що матеріальна нива по¬глинала моральну, а головне, національну, породжуючи най-небезпечніший бур'ян користі і космополітизму, що його так ревно проповідував М. Драгоманов. О. Кониський на собі відчув увесь трагізм нерозуміння росіянами української проблеми, особливо коли йшло¬ся про національний ідеал — державну самостійність. Тому неприй-

нятною була ідея М. Драгоманова «про конечність міститися україн¬ству — і політично, і літературно — під одним дахом з російством. Українська література — популярна для домашнього вжитку; все, що понад те, повинні українці за приміром Гоголя і Костомарова писати по-російськи, наповнюючи здобутками свого духа спільну всеросійську скарбницю»1.

Численними аргументами О. Кониський переконував громадськість у шкідливості космополітизму і російського шовінізму, що зводять нанівець реалізацію національної ідеї; розкривав обмеженість і кінцеву неспроможність концепції М. Драгоманова бути дороговказом для поневоленої нації, оскільки будь-яка теорія, яка не спирається на націоналізм, — утопія. Не маючи національного ґрунту, годі домогтися будь-якого поступу. «Справді, — пише О. Кониський, — дайте нам тип — тип живого космополіта, або Слов'янина, що се за чоловік буде? се буде нікчемний лежибока, у котрого або «не всі дома», або хмари в голові; або він буде брехун, котрий, не хотячи, не велючи працювати, реалізовати свої речи в очевидь, на тій ниві, де можна и треба працювати, проповідує працю для всєї люд-кости. О, се великі люде на маленькі діла!., и коли у них не «жуки в голові», то вони й самі знають, що проповідь їх про космополітичну працю єсть проповідь нікчемниці, проповідь уто¬пії! — Скажіть мені: як можна працьовати рядовому чоловікові космополітично? Хиба де єсть народ космополіт? Немає чоловіка без лиця, немає народу без національності... працьовати користно для народа можна тілько працюючи на національнім грунті!»2.