ОЛЕКСАНДР КОНИСЬКИЙ (1836-1900)

Для такої моральної орієнтації, звичайно, нема нічого святого: грубий матеріалізм, практицизм виганяють з життя поезію, а саму людину роблять егоїстом.

Джур їде за кордон, виграє в рулетку більше 7 тисяч рублів, зраджує Рисю, з котрою мав заручитися через деякий час; прилашто¬вується до кількаразової багатої вдови, домагається успіху (завдяки її зв'язкам) як лікар, приймаючи найвпливовіших і найбагатших людей Києва, стає доктором медицини.«У Києві тілько говорили що про Джура. І справді, стояв він того! було де не посій, там і вродиться Джур. Та й везло ж йому здорово! Через рік він купив у Лаврової дім; вступив товаришем до акціонерного банку і став ди¬ректором... Далі виступив з дисертацією про глисти, взяв учене зване — доктора медицини і став доцентом в університеті. І хто його зна, як у його ставало часу: усюди він поспівав: і в банк, і в університет, і в клініку, і на практику... Війшов він у велику славу; гроші загрібає лопатою, а все таки Лаврової не кидав, був її лікарем, і жив у неї»2.

О. Кониський показав «нову людину» іншого типу, людину як про¬дукт капіталістичних відносин, тип підприємливого ділка, на котрий письменник дивиться з великим жалем, як на трагічну ознаку часу і породження його: «Хотілось би йти мимо отсих «нових» людей, та не минеш їх, як не минеш Дніпра, ідучи з Чернігова у Київ»3.

Інший тип «нової людини» репрезентує Семен Жук. На його образі письменник показав, що людина, керуючись розумом і користю, може бути прекрасною; що вміти рахувати не означає збіднювати духовне життя людей чи робити їх егоїстами в звичайному значенні слова. Звідси — не виключаються засади розуму, користі і в при¬ватних стосунках людей, і в суспільному устрої, якщо розум і роз¬рахунок спрямований на користь зласну і народу.

Семен Жук не вміє ходити за плугом, не вміє лікувати чи вчите¬лювати. Але він може ввести в практику «теорію науки; знаю: коли, як і чим треба підгноїти яку землю; коли виорать; яку пашню після якої лучше посіять; жну не руками, а машиною; молочу не ціпом, а машиною»4.

Його стосунки з селянами можна назвати ідеальними. В маєтку панує мир і взаєморозуміння селян із своїм паном, який усіма спосо¬бами намагається зробити життя селян кращим: відкриває громадську

'Кониський О. Семен Жук і його родичі // Правда. — 1875. — Роч. 9, ч. 1. — С. 255.

2Там само. — Роч. 22, ч. 2. — С. 871. 3Там само. — Роч. 9, ч. 1. — С. 137. *Там само. — Роч. 8, ч. 1. — С. 13.

184

кузню, крамничку, дитячий притулок; організовує в селі позичкову ощадну касу, вкладаючи в неї велику суму власних грошей.

Образ Семена Жука втілює в собі одну з ідейних настанов автора: лише той є справжнім патріотом свого народу, хто тримається землі, тобто села, не відривається від національного ґрунту. Ефективність цих настанов піддається сумніву, а то й критиці, не позитивними, а негативними персонажами: «Справді ти мені нагадуєш Манілова», — каже Жукові Антон Джур, а Рися Жук прямо каже братові, що ні позичкові каси, ні крамнички, ні молотарки і віялки не можуть змінити життя селян на краще. Єдиним засобом для цього може бути тільки земля. Дати землю селянам, за О. Кониським, означало надати смисл життю; не дати — перекрити останнє джерело се¬лянського життя.

Рися Жук висловлює намір віддати свою землю селянам, але відразу ж забуває про це. Обстоюючи програму «земля для народу», О. Кониський радить «повернути до рук народу народні землі і всіх теперішніх орендарів обернути на власників землі, поставивши го¬ловним власником земель не осібних лиць, але громади», оскільки стародавня форма громадського орудування землею і стане тим джерелом, на якому «розв'яжеться сьогочасний соціальний рух...». Справжній здоровий дух властивий тільки дітям з народу (селянам). «Наша сила, наше спасене в селі, та в землі. Дайте селянам землю, у їх буде хліб; уменьшіть налоги — у селян будуть гроші, не буде жидівської лихви; дайте учителів — вони самі заведуть школи... от що!., землі й землі, світу й світу дайте селянам»1, — твердить О. Кониський устами Віренка.

Віра в можливість справедливого вирішення насущних проблем, бажання переконати, що зло треба знищити, а творити добро; при¬страсно наполеглива агітація за правду і докір тим, хто зраджує інтереси народу, і глухим до народної біди — такими чеснотами наділено нових людей у творах О. Кониського. Заклична, ораторсь¬ко-схвильована фраза, що формулює обов'язки і завдання, різко таврує брехню, надихає на дії, становить помітну рису художньо-публіцистичної манери О. Кониського.