ОЛЕКСАНДР КОНИСЬКИЙ (1836-1900)

188

«Пристати до анархістів і, взявши револьвер та динаміту, іти стріля¬ти в губернаторів, в жандармів? — роздумує Горовенко. — Іти руйнува¬ти!.. А користь з сього яка? Не переб'єш усього кодла, з котрого набира¬ються Петрови, Іванови!.. Уб'єш губернатора Сидорова — на місто його сто охочих Петрашів, Бодьків, Гопаненків... ні, з сього користі нема народові. Глибше, глибше лежить коріння, глибше треба копатися, треба заступа кращого, гострішого, ніж гайдамацькі ножі...» [455].

В оцінках явищ соціальної дійсності О. Кониський виходив з роз¬робленої ним шкали цінностей, яка і була його естетичним кодексом. Він вбачав градацію в розвитку особистості, її моралі, честі до усвідом¬леного «сумління». Носієм честі, за О. Кониським, є народ. «Ступені» розвитку й «сумління» — привілеї імущих класів, що зуміли захопити верхівку культури. Завдання творчої інтелігенції — піднести властивий народу (селянам) благородний морально-психологічний тип укладу їх життя і внутрішню суть на більш високий ступінь розвитку, а при¬ховану в їх глибинах духу «честь» — на рівень усвідомленої совісті. Цього досягти можуть тільки українофіли: «Я запевнився, — писав О. Кониський, — що нема другої путі до загального добра, як освіта народу і разом з нею моральне виховання: досягти цього можна лише школою, книжкою, проповіддю на народній мові і приміром життя. Іти сією стежкою — і значить бути українофілом... Кажу: само ли¬шень українофільство може спасти народ від страшенної темноти, убожества, деморалізації й експлуатації його різними п'явками. Коли б я міг —■ я б сказав у вічі хоч би й самому імператорові: «Україно¬фільство — спасеніє Росії. Візьміться за його — спасете і спасетеся»1.Рупором цих переконань письменника є Юрій Горовенко, який тяжко переживав брак морального устою, відсутність ідеалів, грома¬дянську незрілість. Спостерігаючи деморалізацію, лицемірство, праг¬нення до наживи будь-якими засобами, Горовенко доходить виснов¬ку, що «жити чесним людям тяжко, душно, але треба жити і пра¬цювати біля громадської освіти і морального виховання». На сучасні урядові реформи Горовенко ще менш сподівався: «Поки слово і пе¬чать на прив'язі — ні з якої реформи добра не буде! Спокійно і в добрі живуть ті, що прямують до наживи, до чинів і хрестів!» [435].

Просвіту О. Кониський вважає панацеєю від усіх бід, а революцію — «нещастям, подвійним нещастям для України, але заразом нещастям, що мусило вирости з дикої самоволі російської адміністрації» [41, 499].

Просвітній шлях боротьби проти соціального зла, «мирний роз-вой», моральне перевиховання національної інтелігенції та злиття її з народом — основні пункти програми ліберально-народницьких гро¬мад 60-х років, втілювачем у життя яких виступає у повісті Юрій Горовенко. Політична свобода й автономія України без революції ■— таке політичне гасло ліберальних народників-шістдесятників.

'Рукописний відділ ІЛ НАН України. — Ф. 108, ч. 136. — С. 7—8.

189

Час і суспільні умови Росії й України вносять свої корективи в програму, спричинюють перелом у світогляді Горовенка. Багато уваги О. Кониський приділяє відтворенню громадсько-політичної ат¬мосфери «смутного часу», говорить про страшний терор і сваволю царизму щодо демократично настроєної інтелігенції: Бєлінського, Чернишевського, петрашевців, Достоєвського, нових паростків ук¬раїнського національно-визвольного руху.

Історично правдива, художньо яскрава картина нечувано жорсто¬кої реакції не пройшла повз пильне око цензури: «Вся книга пройнята відвертим українофільством і сповнена непримиренної ворожості до Росії — уряду, існуючого порядку, — писав Київський окремий цензор 1 вересня 1885 р. — Автор співчуває не тільки українофі¬лам, але й соціалістам і навіть анархістам»1.

Не залишилась байдужою до повісті і жандармерія, відзначивши в ній «злочинну протиурядову тенденцію»: «Тенденційність брошю-ри Косюченка (псевдонім О. Кониського. — Я. С.) «Юрій Горовенко» лежить іменно в прямуванні довести, що вина в розвої соціально-революційного руху останніми часами в Росії впадає на наше прави-тельство і його урядників, котрі ніби своїми утисками, переслідуван¬нями, арештами, ревізіями і казнями (карами на смерть) людей непо¬винних самі часто примушують людей «благонамірених» переходити до гурту анархістів»2.

Можна дивуватися глибокому проникненню в ідейну суть повісті в цілому і образу Юрія Горовенка зокрема — людини, далекої від філологічної науки. Оскільки соціально-політична еволюція Юрія Го¬ровенка була нічим іншим, як реакцією на репресивні дії царського апарату проти українського народу.