ОЛЕКСАНДР КОНИСЬКИЙ (1836-1900)

Дмитро пасе гусей з колодкою на ногах, кочегарить, але не підкоряється. Наказ пана одружитися з його наложницею не виконує. «Коли так, про мене, лучче ведіть, а сам не піду». Отаман опере¬зав ціпком Дмитра, вхопив поза шивороти і повів у церков» [44].

Вимушене одруження з вагітною від пана дівчиною не змінило характеру героя, не озлобило його проти своєї дружини. Тільки справжній аристократ духу міг так ставитися до своєї-чужої дружини і своєї-чужої дитини! Письменник не вдається до детального опису їх родинного життя, але констатує головне: «На жінку Дмитро не гримає: ніхто не бачив, щоб він її поцілував або приголубив; зате ніхто не бачив, щоб він її й коли штовхнув, ніхто навіть не чув, щоб її й вилаяв. У себе в хаті, в господі він не те що наче чужий, але і не скажеш, що він і свій. Так собі, мовчить, сопе та й годі... Видно, що чоловік чимось невдоволен, а чим він невдоволен — не вгадаєш» [45].

Дмитро Книш знає кріпацьку неволю, усвідомлює її до коріння, тому й відчуває глибше, ніж односельці. Задовго до «Лиха давнього і сьогочасного» та «Голодної волі» Панаса Мирного О. Кониський уста¬ми свого героя дає справжню оцінку цієї волі: «Прогула гутірка про волю! Люди зраділи, а Дмитро — ніби для нього те кріпацтво і байдуже! Прийшла і сама воля! Усі люди раділи, святкували, а Книш слова радісного не промовив, став і на волю нарікать. «Що мені, — каже, — з тієї волі, коли їсти нічого! І землі мало, і земля погана, самий пісок, і оброк за землю великий — нічим на Дмитра не вгодиш, усе не по його» [там сажо].

Важливо, що О. Кониський бачить в окремій людині, в індивіді не тільки жертву й пасивний суб'єкт суспільства, суспільних обста-

Ширний Панас. Хіба ревуть воли, як ясла повні? // Твори: В 5 т. — К., 1960.— Т. 2. — С. 61.

1 74

вин, а й виявляє в ній об'єктивно зумовлений нахил, навіть тенденцію до боротьби проти цього суспільства. Він уміє почути в її голосі но¬ти протесту. І хоч цей протест чи боротьба мають морально-індивіду¬алістичний характер, у ній, незалежно від задуму автора, відтворено визвольну боротьбу демократичних сил епохи. О. Кониський змальовує образ справжньої людини, яка володіє великою душевною силою, здатна, хай навіть і невдало, виступити проти негативних явищ у суспільстві.

О. Кониський бачив у новій епосі не тільки її «мирну» зовнішню оболонку, а й її внутрішню невлаштованість, що призводить до неминучих людських мук і боротьби за їх усунення. Розмірене про¬заїчне життя суспільства слугує О. Кониському ареною глибоко дра¬матичного зіткнення між людьми.

Захоплюючись незлобливістю і високою моральністю свого героя, О. Кониський показує його як наполегливого, безстрашного захисника народних інтересів. Ставши старшиною, він дбає не про свій добро¬бут, а про громадські інтереси, виявляючи при цьому непересічні здібності згуртовувати громаду, спрямовувати її зусилля на корисні справи. Дмитро домагається поставленої мети: позбувається шин¬каря з його шинком; контролює збирача податків; протестує проти попівського здирства: «З жиру щоки, наче кавун, а їздите по се¬лу, старцюєте, канючите жменю льону! Тьфу! — каже він попа¬ді. — Попадя образилась та до станового, становий до посередника, посередник прибіг, зібрав громаду і скинули Дмитра з старшини» [46].Дмитро Книш не зганяє злість за невдачі на дружині, хоч і не кохає її; не залишає з дитиною на посміх людям, а «взяв жінку і дочку й подався в дорогу». Та не знайшов він у Таврії бажаної свободи. Як безпашпортного його відправлено назад, до рідного краю. Тут він, як і раніше, залишається таким же — смутним, невеселим: «все не по його, усім він невдоволен» [47].

Дмитро Книш належить до тих мужиків, хто підноситься до ідеї, до соціального ідеалу. Він чесно працює і не зазіхає на чуже добро, не заливає горілкою своє горе. Від цього лиха він оберігає і застерігає односельців. Першу нагоду, можливість він використав для того, «щоб шинку не було в селі». Заміна шинкаря-єврея шинка-рем-росіянином, якого рекомендувала громада, також його не влаш¬тувала: «Шинкар, — каже, — все одно, чи він жид чи москаль, чи наш брат; коли він вже шинкар, так і кровопійця» [45].

Важко уявити собі більш жорстоку, несвітську кару, ніж та, яка випала на долю Гриця — героя оповідання «Панська воля». Здавалось, Бог тримав його на світі для найжорстокіших випробувань: кріпацька неволя, афера з викупом, фізичний глум пана; втрата обох синів, дружини — вистачило б на всю громаду. Однак і за таких обставин він не втратив «свого ідеалу». Слабший від Чіпки фізично, Гриць

175