ОЛЕКСАНДР КОНИСЬКИЙ (1836-1900)

У центрі образної системи Кониського — новий для української поезії пошевченківської доби ліричний герой — інтелігент-украї-нець, що виражає авторську позицію, сутність і форми його зв'язку з суспільством. Висхідною темою його роздумів є ідея безвартісності і безцільності життя кожного, хто примирився з тюрмою в рідній стороні; хто «золочені жупани носить, найнявшись до катів»; для кого «бог брехня, їх гроші бог, їх бог, їх раб багатий» [520].

Пасивність, егоїзм, байдужість знецінюють будь-які внутрішні чесноти («Чого б, здається, бідувати», «Філантропи», «Смерть ватаж-

'Фракко І. Молода Україна. — Л., 1910. — С. 42.

гФранко І. Про житє і діяльність Олександра Кониського. — Л., 1901. — С. 9.

162

'Авдикович О. Огляд літературної діяльности Олександра Кониського. — Пере¬мишль, 1908. — С. 23.

163

ка», «Ти любиш сидячи у хаті», «В розкішній залі світло сяє», «Ви підупали, земляки» та ін.), тоді як любов возвеличує людину, надає їй громадянської мужності й сили в боротьбі з царством зла і насильст¬ва. Слова

«Він умів любити,

його завіт — свята любов!

О, серденько! На всьому світі

є тільки вічного — любов... » [532]

з поезії «Отак, не вирвавшись на волю» можуть бути епіграфом до його поетичної творчості. Любов як сердечна розрада, любов до сві¬ту, волі і добра, та найпалкіша і найповажніша — «Любов до роди¬ни— святої України» («Думка»). В особі Кониського Україна мала палкого патріота, який спрямовував свої зусилля на піднесення на¬ціональної самосвідомості, на покращення долі народу. Він був одним із перших митців нового типу, для якого мистецтво стало формою громадянської діяльності, активного втручання в життя суспільства; він заслужив на окреме місце в національно-визвольному русі. Ідея вільної України, що охоплює минуле, сучасне і майбутнє народу, невідривна від національного визволення. В поезії «Думка» («У киреях, у брилях...») поет подає трагічну картину фізичної й моральної смерті полків козацьких, загнаних Петром І не волі здобувати, а рови копати.

Поет використав розгорнуту антитезу, і перед нами — вражаю¬чий збірний портрет полків козацьких, доведених до нелюдськи-жалюгідного стану. Моральне падіння таке ганебне, що вивести з нього може тільки смерть.

Важко собі уявити козаків із заступами, лопатами та ще й зі «слізоньками на очах», не в битвах за волю, а в копанні ровів. Як можна допустити таке нечуване глумління над козаками, про муж¬ність, гідність і честь яких складалися легенди?! «І за що таку наругу вони потерпіли?» — запитує поет.

Ретроспекція в минуле пояснює причини трагедії народу схильніс¬тю представників його зраджувати національні інтереси, як це трапи¬лося в час Переяславської ради і Полтавської битви:

Хіба за те, що правдою Щирою служили?! Хіба за те, що трупами Полтавщину вслали. Як від шведів відбитися Москві помагали?! Хіба за те, що із волі Віддались в неволю І навіки погубили Козацькую долю?! [519].

164