ОЛЕКСАНДР КОНИСЬКИЙ (1836-1900)

значно сильніший за нього морально. Залишившись без рідних, поз¬бувшись майна •— худоби, хати, він шість років живе в селі, щоб «щодня бачити могилу Ганнусі, а як осліп, нікому провести мене на могилу. Опротивіло мені рідне село, одпросився я в пана, та й пішов у старці» [41].

Антін Прядка («Хвора душа») до смерті мстився усім панам «без милосердія і зла» за наругу над ним, за публічне приниження його гідності і фізичної розправи за волелюбство. Ні прогон по селу у «мішку по саму шию», ні звільнення з роботи, ані штраф (25 крб); ні «цілий тиждень хурдиги», присуджений суддею за антипан-ський виступ на зібранні громади, не примусили його стати на ко¬ліна.

Кожний рік, у день святої волі він шпетить на всі лади панів і підпанків: «То я неволю людську лаю... — признається він дружи¬ні. — Коли б я її побачив, я б її зубами загриз, та не знаю, яка вона, чи така як ото холера, чи така як трясця?.. Не знаю! Тільки й всього знаю, що так воно людей неволить, як пани колись... » [294].

О. Кониський не ідеалізував селянського життя, в чому нерідко звинувачували його історики літератури. Для нього селянин не був істотою винятковою. Він не відмежовував сільського життя від долі України, не дивився на село як на ізольоване царство, в якому життя протікає начебто за якимись особливими законами. Письмен¬ник був далекий від поширеної на той час думки, ніби із села зійде на місто ясне світло істини. Навпаки, село потребувало науки, культури, освіти.

О. Кониський узяв на своє духовне озброєння ідею світського життя селянства, проте він не має ілюзій, пов'язаних з цією ідеєю. Письмен¬ник чіткого розмежовує можливості і реалії селянського життя. Йому боляче зізнатись у тому, що дії селян поки що не втілилися у зма¬ганнях за поліпшення життя, не пристосувались до нових умов, створених капіталістичними відносинами.

Капіталізація українського села мала позитивні і негативні боки, вияви. До негативних належать егоїзм, індивідуалізм і відчуження від загальних інтересів. О. Кониський відтворив змішане почуття страху і радості громади перед «новим», «перед волею»:

«Люде — наче води в рот понабирали, мовчать... Аж ось — чуємо — дзінь! дзінь, дзінь!.. — Воля, воля, воля! — так і покотилося і по березі, і по річці, і за річкою [...] Зроду-віку не було в церкві у нас стільки народу, як тоді! І церква повна, і на цвинтарі повно, ще й на вулиці старі баби і малеча. Після служби вичитали волю... люди радіють, аж плачуть» [279].

Починається руйнування віками усталених порядків, уявлень, звичок. Послуговуючись методами соціальних і психологічних зістав¬лень і антитез, О. Кониський зумів відтворити зміни в психології,

176

побуті, праці селянина, показати соціальне розшарування села (опо¬відання «Баба Явдоха», «Наввипередки»).

Зміна психології селянина обґрунтовується О. Кониським об'єктив¬ними законами капіталістичної дійсності. Застосування нових методів збагачення — суттєва риса героїв оповідань О. Кониського «Навви¬передки», «Баба Явдоха».

Як тільки настає час платити селянам подушне, баба Явдоха лад¬на допомогти односельцям позикою. Не за проценти, як це робить Паливоденко: «Я процентів не беру, по-божому: «друг друга тяготу носіть». Знаю, що люди наші вбогі, але вони добрі і по-християн¬ському самі чужого не хочуть. Я грошима, а мені віддячать роботою: хто позичить карбованчика, то й подякує молотничком на день, кому два, той деньок покосить; а за п'ять — три дні попотне; прийде свій час ■— і позику верне. Отак треба з людьми...» [309].Баба діє «без обману», демонструючи визначеність у стосунках з людьми. Вона не сумнівається в загальній користі і вигоді для громади від її «благодійності». Звідси — чітко окреслені стосунки з громадою і з Богом. Вона знає, що їй потрібно, і чинить у згоді зі своїми інтересами, потребами і розумінням життя.

Ставлення О. Кониського до післяреформеної епохи не було одно¬значним. Воно формувалося як складна суміш відштовхування і притя¬гання, з притаманним художникові особливо чутливим сприйняттям «пульсу епохи». Письменник побачив суспільство, в якому грубий грошовий інтерес став головною рушійною силою людських дій, пат¬ріотизм і закони — лише словами для лицемірного прикриття цьо¬го інтересу, що спричинює численні злочини; гроші з'їдають сім'ю, перетворюють духовність на товар, спотворюють людей, особливо інтелігенцію і священиків.