ОЛЕКСАНДР КОНИСЬКИЙ (1836-1900)

у 2-268

тами, на користь ворогів. Спокійно він сприймає дикий, парадок¬сальний факт: гроші зі спектаклю віддали справнику для збільшення поліціянтів: «...Прийшов у Думу від губернатора приказ, щоб непримін-но завести нічну сторожу; а в Думі — де ті гроші?., себто новий налог треба завести... так от мій чоловік (голова управи. — Н. С.) радився, радився з ісправником і придумали на ярмарковий час спек¬таклі, три або чотири; зберемо тисячу карбованців, от і десять сторожів» [499].

Це була його моральна і політична смерть. За нею прийшла, муси¬ла прийти, і фізична. Охоплений почуттям ревнощів, Горовенко кінчає життя самогубством. Передсмертні запевнення, що його смерть — це «помста за матір... за мене... за нар...», не сприймаються всерйоз навіть самим О. Кониським, який закінчує повість запитанням: «Чого він не договорив? Чи за нар-угу? Чи за нар-од?» [510].

Отже, і ця спроба створити позитивний тип нової людини не вдалася, хоч ідеал шістдесятників живе в свідомості О. Кониського, є моральним еталоном для його позитивних героїв 80—90-х років.

В О. Кониського з найбільшою силою проявилося нервово-трагічне розуміння тих обставин, що в нових умовах ці ідеали нездійсненні, їх поглинають хвилі обивательської пасивності. Вигуки «праведника», пристрасного шукача істини, борця зі злом, залишаються риторич¬ними. Юрій Горовенко, що за все життя не поступився ні правдою, ні істиною, який добре знав, що всі недуги, розпуста, темнота, соціальна неправда, «одне слово — уся сума зла, котрим клекоче наше життя, єсть ні що інше, як добуток економічних підвалин, на котрих збудовано соціальне життя людей» [456], не зміг реалізувати себе. Він стає жертвою «смутного часу» і устрою, в якому тисячі людей гинуть, як собаки, на шибеницях, а лави молоді гнояться по тюрмах, сибірах, фортецях, де зашивають громаді уста, а слово заковують у кайдани; де велике зло росте й росте, як бур'ян, і вбиває всіх на своєму шляху. В такий час і в такій державі немає жодного шансу змінити стан речей:

«В іншому місці, при інших обставинах не те б з його вийшло, — із спів¬чуттям резюмує інженер Копач. Гніт і самовластя задавили чоловіка... чоловіка з розумом, з добрим серцем. Ех! не по-людськи в нас діється! Не треба нам таких людей; вони не знаходять у нас для себе роботи... свої знання, свою працю ми примушуємо їх розвіювати, розкидати або в чужині за границею, або поховати де на мочарах, або на цих глупівських пустинях. Ой, темне, темне царство!.. Кругом неправда і неволя: народ замучений мовчить» [467].

Піддаючи критиці «темне царство» російського самодержавства, жорстоку репресивну політику царського самовладдя, О. Кониський, однак, не втрачає надії бути почутим своїми власть імущими адре¬сатами, тому й апелює до їх совісті, а численними акцентами на сумні наслідки урядової політики застерігає від страшного, всеохоп-ного зла, спровокованого ними і загрозливого для них.

192Основним організуючим началом повістей О. Кониського слугує не інтрига, не сюжетна ситуація, а провідна ідея — залежність людей від згубних для них обставин. Цій ідеї підпорядковуються всі епізоди повістей, вона цементує їх, надає внутрішньої смислової і зовнішньої цілісності.

Як принциповий захисник тенденційності в літературі, О. Кони¬ський не сприймав об'єктивно-спокійного тону відображення. Від по¬чатку і до кінця він відкрито і послідовно захищав свої основні думки, активно втручаючись у події як спостерігач, коментатор-публіцист, строгий суддя. Підпорядковуючи змальовані картини життя національно-просвітнім проблемам, О. Кониський на перший план висував пропаганду відповідних ідей. Тому, як свідчив сам, «я не пильную за художественною стороною»1.

Інколи оповідач вступає в суперечку з читачем, та при цьому суб'єк¬тивність сприяє більш глибокому проникненню в суть відображеного ним життя і більш сильному впливу на читача.

Для змалювання своїх героїв у динаміці, розвитку О. Кониський використовує їхні біографії. В історії життя людини, в еволюції її поведінки, вчинків розкривається її соціальна суть та оригінальна індивідуальність. Повісті «Семен Жук і його родичі», «Юрій Горовен¬ко» побудовано у вигляді ланцюга біографій людей, пов'язаних між собою життєвими долями. Композиційна особливість їх полягає і в послідовному викладенні характерів та хронологічності їхнього життя на тлі суспільно-політичних подій у причинно-часовому зв'язку.

Представник першої когорти національно свідомої інтелігенції О. Кониський створив новий тип українського інтелігента, змалював його погляди, змагання, взаємини з народом.