ОЛЕКСАНДР КОНИСЬКИЙ (1836-1900)

1888 року О. Кониський їде до Галичини з дуже поважною місією — примирити поляків з галичанами. Ця спроба, як і перша, Кулішева, не вдалася, хоч деякий позитивний наслідок все-таки був: О. Кони¬ський домігся відкриття у Львівському університеті кафедри україн¬ської історії з українською мовою викладання. Очолив її, а також щойно реформоване Наукове Товариство імені Т. Шевченка учень Володимира Антоновича Михайло Грушевський.

Повернувшись до Києва, О. Кониський із запалом береться до найважливішої в його житті праці — біографії Т. Шевченка, якій віддав свої останні десять літ творчої праці.

Поштовхом до написання життєпису Кобзаря стала реорганізація Товариства імені Шевченка, підготовка першого випуску Записок НТШ, які відкривалися нарисом О. Кониського «Дитинний вік Шев¬ченка»: «Впродовж майже 5 літ я не жалів ні часу, ні праці, ні кош¬тів на збирання матеріалу і на неминуче потрібні поїздки кілька разів на села, де перебував Шевченко під час важніших моментів свого віку до заслання. Як спроможно було і як зумів, я написав і надрукував у «Записках» і в «Зорі» свою працю, обнявши ціле жит¬тя многострадального поета»1.

Головна мета О. Кониського на ниві шевченкознавства — показа¬ти Шевченка як художника, поета, українця. Він провів неймовірно копітку роботу: об'їздив майже всі шевченківські місця, зустрічався з людьми, рідними, знайомими Кобзаря; зібрав спогади, матеріали, листи, художні полотна, речі, церковні архіви Моринців і Кирилівки, друковані матеріали. Впродовж 1892—1897 рр. О. Кониський опублі¬кував понад двадцять нарисів, розвідок, переважна більшість мате¬ріалів яких вперше вводилась у науковий обіг.

Доопрацьовані і поповнені новими фактами, ці нарисові розвідки склали ґрунтовну біографію Шевченка, що вийшла двома мовами.

«Хроніка» створювалася, за свідченням самого автора, «мозком і серцем», тому цілком справедливе таке спостереження В. Смілян-ської: «Невимушена оповідь з розмовною лексикою, з характерними для живої бесіди звертанням до читача, риторичними запитаннями й окликами, — пише дослідниця, — такі авторські коментарі до подій, сентенції, роздуми. Уривки з творів, спогадів, документів щедро вклю¬чаються в текст, увиразнюють опис і надають розповіді біографа ще більшої вірогідності. Стриманий переказ подій оживлено барвистим

1Кониський О. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя. — О., 1899. Т. 1. — С. 25.

160

епітетом, порівнянням, метафорою, пристрасною філіппікою; епізоди, написані рукою вправного белетриста, чергуються з черговими повідомленнями. Автор «Хроніки» схвалює й осуджує, милується й іронізує, любить і ненавидить, обвинувачує й виправдовує, згоджується й заперечує»1.

Українські і російські критики прихильно зустріли книжку О. Ко¬ниського. Високу оцінку дав їй І. Франко, відзначивши «горяче возве¬личене Шевченка, якого Кониський уважав найвисшим цвітом, прав¬дивим генієм і пророком українського народа [...]. Сею книжкою Ко¬ниський поклав найкрасший пам'ятник і Шевченкові і собі самому»2.

ПОЕТИЧНА ТВОРЧІСТЬ

Літературно-критичною діяльністю О. Кониський займався одно¬часно з художньою творчістю. Вже у 60-му р. критики й редактори (М. Мизко, П. Куліш, П. Єфименко) звертаються до О. Кониського як до людини авторитетної з літературознавчих проблем.

Літературно-критичні виступи з проблем стану і розвитку україн¬ської літератури, творів окремих письменників, огляди української драматургії, рецензії на театральні вистави часто з'являлися в га¬лицьких часописах, пізніше — і в «Киевской старине». Центральне місце в літературно-критичній програмі О. Кониського посіло питання про право українського народу на свою окрему національну літе¬ратуру, її самовизначення, про національний зміст і народність літератури, її внутрішню специфіку, громадсько-естетичні завдання.Як поет Кониський дебютував 1858 р. в «Черниговских губернских ведомостях». З цього часу його вірші, як і твори інших жанрів, з'являються майже в усіх періодичних виданнях. Його працьовитість порівнювали з працьовитістю П. Куліша і Б. Грінченка. «Таких діячів надто потрібно буває на світанні національного життя, коли одними руками й однією головою не одну треба роботу робити, скрізь по-співаючи, всюди закидаючи прогалини, заорюючи огріхи, в усякому ділі і приклад даючи, й чорну роботу справляючи, — писав С. Єфре-мов. — їх ми і потім не одного мали — визначніші з таких діячів — Франко та Грінченко, — і працюючи запопадливо на шкоду власно¬му талантові, розмінюючи його на дрібняки, вони цією великою самопожертвою справляли незмірної ваги громадянську функцію під час посухи на громадські сили»3.