ОЛЕКСАНДР КОНИСЬКИЙ (1836-1900)

Принцип національності літератури О. Кониський також, як І. Не-чуй-Левицький та Б. Грінченко, ставить на перше місце. «Наша ук¬раїнська література повинна зачепити націоналізм, але против тих народів, що ми згадували, бо наш націоналізм зв'язується з свобо¬дою. Ми не бажаємо, щоб українська література крутилася на тому одному колесі»3. А згадував О. Кониський народи, які віграли значну роль у придушенні інших народностей, асиміляції їх. «З сих усіх народів українська література зачепила тілько Жидів, Великоросів і польських панів, зовсім не маючи в думці зачіпати польський народ в самій Польщі, або мазурські села, котрих є багато на Подлясі, в Галичині і на Волині. З сього ми можемо бачити, що український націоналізм не расовий, не релігійний, а соціальний. Тим то його не можна назвати ні узким, ні

'Кошовий О. (Кониський). Коли ж виясниться? (За проводом повісти И. Левіцького «Хмари») // Правда. — 1875. — Ч. 19. — С. 768.

2Кониський О. Семен Жук і його родичі: Хроніка // Правда. — 1875. — Роч. 8, ч. 1. — С. 133.

154

'Драгоманов М. Літературно-публіцистичні праці: В 2 т. •— К., 1970. — Т. 1. — С. 147.

гКошовий О. (Кониський). Коли ж виясниться? (За проводом повісти И. Левіцького «Хмари») // Правда. — 1875. — Ч. 19. — С. 771.

^Кониський О. Український націоналізм // Правда. — 1875. — Ч. 14. — С. 572.

155

нікчемним, а тим більше шкодливим», — як називає його М. Драго-манов. — Тим то він вартий уваги більше, ніж дехто про нього думає»1.

О. Кониський подає широку історичну довідку про народи, що їх у негативному плані трактувала українська література (та й він сам), справедливо стверджуючи, що українська література й укра¬їнський народ ніколи не дивились на інші народи з суто «націо¬нального боку. І козаки й гайдамаки, і теперішній народ, і література не любили» їх не за «віру і язик, а як експлоататорів народа, для котрих нема нічого святого, нічого людського, нема честі ні совісти, як діло йдеться на те, щоб обдурювати народ, де можна і як можна, щоб нагарбати собі народнього добра, зоставивши народ і в голоді і в холоді»2.Найбільше уваги приділяє О. Кониський проблемі російсько-ук¬раїнських зв'язків, акцентуючи на неможливості відгукнутися на зак¬лик М. Драгоманова стати з росіянами під один дах.

Російщина чорними хмарами оповила все: українське панство, школу, духовенство, адміністрацію; добралася й до села, але найтра-гічніше, що вона вплинула на характер української жінки, який завжди вважався вищим та енергійнішим за характер українця: «Ук¬раїнська дворянка і багата купчиха тепер чисте лихо на Украї¬ні, — пише О. Кониський, — щирий ворог всего українського. Вона більше од мужчини ненавидить все українське і цурається його, як чорт ладану, вигонить його з сем'ї, з дому, перекручує прислугу так само, як і польська пані. Українська дворянка й купчиха то клерикалка, то царистка, то катковщиця, швидко може буде перероблена на класика і взагалі вона великоросіянка. Тип її самий шкодливий тепер на Україні і ще тим більше, що женщина консер¬вативна, має великий вплив на чоловіків і на дітей. Тілько молодше женске поколінє скидає з своїх очей ту полуду та й то не дуже хапається»3.

Пошанування російського народу темами в літературі «про край великоруський, про устрій держави, про загальні цілі й інтереси Росії, котрі так торкаються життя щоденного й українців у правописі і в мові», стало для О. Кониського чинником, який дорівнював свя¬тотатству.

Пошанівок росіянам, за М. Драгомановим, треба виявляти не інак¬ше як російською мовою — і краще, і зручніше, і набагато легше, оскільки українська термінологія ще надто бідна, малоопрацьована. «Націоналісти будуть славити одрубність, оригінальність, і для цього або будуть стояти за те, щоб видумати усі терміни... або одшукува-

^Кониський О. Український націоналізм // Правда. — 1875. — Ч. 14. — С. 567.

2Там само.