ОЛЕКСАНДР КОНИСЬКИЙ (1836-1900)

По дорозі в Дрезден він зупиняється у Львові, щоб підготувати ґрунт для співпраці галичан і наддніпрянців. Програма дій О. Кони¬ського імпонувала галичанам, які почали велику працю на ниві національного відродження. Через кілька днів О. Кониського сприймали як доброго і давно знайомого: «Кониський тоді вернувся із заслання з Вологди наслідком недуги очей (одно око таки втратив) і дістав дозвіл виїхати за границю та переїздом у Дрезно (Дрезден. — Авт.) задержався кілька місяців у Львові. Тут побував він на виставах руського народного театру, котрий саме тоді гостював у Львові і писав з драматичних вистав рецензії до «Слова», в котрих робив влучні замітки, як належить виставляти українські твори, напр. Наталку Полтавку, Марусю іін. Яснорусявий з легоньким заростом, визначався Кониський вельми живою і пал¬кою вдачею (був тоді в 30-м році віку) і незвичайною щиростю до наших народних справ»1. Тоді ж написав він статтю «Критичний огляд української (руської) драматичної літератури» (Мета. — 1865. — Ч. 17) і вдався до заходів щодо підтримки журналу, який почав занепада¬ти; задумується над важливою проблемою єдиної для Галичини і підросійської України мови, що, на його думку, мало стати перед¬умовою єдності.Кониський уже зібрав великий збірник прислів'їв і майже 20 тис. слів для українського словника ще на засланні. Він давно усвідо¬мив просту істину: українська інтелігенція доти піддаватиметься глуму і зневазі, доки не матиме літературно-наукової мови. На всій території підневільної України — Галичині, Буковині, Угорській Русі — мовна проблема виявилась центральною. О. Кониський сприяв пожвавленню культурно-освітнього руху, надихнув галичан на ор¬ганізацію часописів народною українською мовою («кулішівкою»), прийнятою на підросійській Україні після «Граматки» П. Куліша (1857).

У Львові О. Кониський познайомився з Я. Головацьким, О. Кача-лою, К. Сушкевичем, О. Барвінським та ін. Австрійська влада, що звикла ставитися до чужинців з недовірою, з підозрою поставилася і до О. Кониського, який, на диво, дуже швидко порозумівся з га¬лицькою елітою. «Кониський, у Росії «політичний преступник», а при тім чоловік цікавий, що шукав знайомості з ріжними людьми і всім товк про потребу народної освіти та народолюбних думок, — писав І. Франко, — видався нашим властям страшним революціоне¬ром. Львівська поліція раз у раз мала його на оці, а в кінці виразно наказала йому забиратися геть зі Львова і з Галичини. От таку то «волю» знайшов Кониський і за границею!»1.

Зі Львова О. Кониський поїхав до Дрездена (1866) до відомих лікарів. Одне око врятувати не вдалося, та й загальний стан, не¬зважаючи на старання лікарів, не поліпшився. Професор Бок поста¬вив точний діагноз — ностальгія ■— і порадив йому якнай¬швидше повернутися в Україну.

О. Кониський посилає клопотання до Петербурга. Просить дозво¬лу поселитися на півдні з огляду на його здоров'я. Міністр Валуєв призначає Херсонську губернію. З'явився проблиск надії жити в Єли-саветграді, та губернатор, застраховуючи себе від зайвих ексцесів, направляє його в глухе містечко Бобринці.

Життя тут перетворилося на справжнє пекло. Його пильнували як зіницю ока — і вдень, і вночі; жандарми вривалися в помешкання О. Кониського в будь-яку пору доби; ставилися до нього, як до злодія-конокрада: «Жук трохи поблід, — опише пізніше один з обшуків О. Кониський. — В душі його закипіла злість. «Порядки благоустроєно¬го государства» підняли в йому цілу хуртовину: він вочевидь бачив, наскілько заспокоєне в «благоустроєному государстві» житє частних людей. Як євангельський злодій, про котрого сказано, що ніхто не відає, коли прийде «тать в нощи», так и слуги «благоустроєного государства» вриваються, коли захочуть, в дім кожного й роблять, що хочуть... »2.

Відсторонений від громадського життя, «захищений» поліцією, він був дуже самотнім і пригніченим. Єдиною розрадою було спіл¬кування з М. Кропивницьким — секретарем міської ради, актором, композитором і режисером аматорського театрального гуртка. Ко¬ниський серйозно готується до адвокатської праці, щоб захищати темних і найбільш зневажених селян.

1866 року О. Кониський складає іспит на кандидата права і в кінці цього року дістає дозвіл на переїзд до Катеринослава і заняття адвокатською практикою. Шість років чесної і сумлінної праці змінили на краще його моральний і матеріальний стан. Залишаючись під

1Барвінський О. Спомини з мого життя. — Л., 1912. — С. 92.

150

'Франко І. Про житє і діяльність Олександра Кониського. — Л., 1901. — С. 14. 2Кониський О. Семен Жук і його родичі: Хроніка // Правда. — 1875. — С. 791.