ОЛЕКСАНДР КОНИСЬКИЙ (1836-1900)

Звичайно, О. Кониський-поет поступається своїм сучасникам, на¬приклад Пантелеймонові Кулішу з його інтимною і загальнофілософ-ською лірикою; Я. Щоголеву з його винятковими об'єктивними опи¬сами; М. Старицькому з його лірикою природи, з його мотивами всесвітньої історії і літератури. Та в одному він мав беззастережну перевагу: О. Кониський був речником, будівничим і пророком на¬ціональної ідеї. Перебуваючи в тісних контактах з галичанами, публікуючись у них, О. Кониський ніс з собою художні традиції Наддніпрянщини, здійснюючи таким чином живий кровообіг між роз¬дертим державними кордонами тілом України та її народу.

Це почуття єдинокровності й обміну духовними цінностями, яке хоч і пригасало часами, все ж не припинялося ніколи також і завдяки О. Кониському.

Закоханість у національну ідею — пафос лірики О. Кониського, який рідко вкладається у форму вибухів емоцій. У нього інша улюб¬лена форма — розмірковування, рефлексії. Змістом роздумів є пи¬тання суспільні, філософські, етичні.

Етичну категорію спокою і рішучої дії обмірковує ліричний герой «Спокою рабського не хочу я». Відмінні норми поведінки розглядають¬ся не як особисті, а як загальні. Різкі обставини вимагають проти¬лежних у своїй суті форм і способів дії:

Спокою рабського не хочу я! Він серце труїть і морозить, І снігом душу він заносить, Не любить він розумного життя.

Спокою рабського не хочу я!

Нехай рабам спокій і доля,

А я в чужині, у неволі,

Бажаю з ураганами життя [523].

Спокій як норма поведінки у цьому разі є категорією мораль¬ною — так вона висвітлюється письменником. Автор говорить про спокій як про реального ворога людини-громадянина. І це не лише емоції, а міркування про життя, про норми суспільної поведінки ліричного героя.

1Лист Л. Лукашевича до О. Кониського від 20. 05. 1876 р. // Студинський К. Галичина і Україна в листуванні 1862—1884 рр.: У 2 т. — К., 1931. — Т. 1. — С. 538.

168

У характеристиці образу ліричного героя помітне місце нале¬жить його переконанням, філософії. Контрвідповідь і контрзвинува-чення дають характеристику виразок суспільства в узагальнюючих формулах. Тут О. Кониський використовує мову соціологічної науки:

Чого б, здається, бідувати?

Чого б журитися мені? Що холодно в сусіда в хаті

Й розбита шибка у вікні, Що пухне з голоду дітвора,

А грошей і шага нема, І хліба в хаті і коморі

Не знайде миша ні зерна? Чого б, здається, сумувати,

Що за подушне у його Останню шкапу цінували

«Начальство» вчора узяло?... [530-531].

Такий виклад закономірний і єдино можливий для рівня свідомості поетового героя. Так він мислить, так він говорить. О. Кониський уни¬кає схематичних характеристик героя; він у нього живий, пластично виразний. Чутливість поета виявилася в умінні відібрати матеріал для символів у тому суспільному середовищі, що є носієм духу національно-визвольних змагань, узагальнювати й поетизувати його. Маємо на увазі вміння О. Кониського опоетизовувати звичайні речі побуту і праці, точно зберігати (за всієї іномовності) реальність деталей: