ОЛЕКСАНДР КОНИСЬКИЙ (1836-1900)

Такі «крайнощі» в зображенні селян і реформи, надмірна ідеалізація їх властива лише раннім творам О. Кониського, які, проте, мають явно антикріпосницький характер, включаючи сюди і оповідання, що написані російською мовою «Бегльїе» (1862) і «Пьяница» (1862).

О. Кониський увійшов у літературу в часи найбільшого загострення кризи всієї кріпосницької системи, коли селянсько-поміщицькі відносини загострились до краю. Він відтворює життя поміщиків у тій сфері, в якій, здавалося, найміцніше закріпилися риси куль¬турності, патріархальної невимушеності і навіть поетичності у побуті. Він веде читача прямо до покоїв панського гнізда, знаючи, що тут, далеко від стороннього ока, образ пана постає в усій оголеній правді.

172

З властивою йому послідовністю О. Кониський переконує читача в тому, що тут панує задушлива атмосфера ворожнечі, зневаги до людини і її гідності, безсердечного користолюбства, відвертої роз¬пусти.

Ось трагічна доля дівчини-кріпачки Прісі («Бегльїе»), втікачки, насильно взятої до панських покоїв. Втеча — втрата чоловіка-втікача, дітей — ув'язнення в монастирі — смерть ■— така фабула її біографії. І поряд молодий, гидкий і недолугий панич, «цибатий та тонкий, неначе коноплина», «жовтий, буцім соняхів цвіт, та ще й недоріка» («Хвора душа»), що також посягає на честь дівчини, і тільки інстинкт самозахисту і воля врятовують її від неслави.

Дістається й чоловікам, особливо тим, хто не втратив ще почуття власної гідності. Дмитра Книша ще підлітком на стайні періщили з обох боків; через село вели із сплутаними ногами, із зав'язаними руками і «міряли шелягою вздовж і впоперек»; у 18 літ посадили на «бика», себто одним кінцем залізного ланцюга підперезали його і кінець замкнули, а другим кінцем замкнули до двопудової гирі» [«Дмитро Книш», 43].

Вигадливий на всякі кари пан з «Хворої душі» за найменшу про¬вину велів чоловіка в мішок зав'язати і так йому по вулиці ходити. «Люта була душа у нашого пана, нелюдська» [280], — резюмує оповідачка.

В оповіданнях 70-х років докладнішої розробки зазнають образи селян — борців за правду і справедливість, насамперед за волю. В цьому плані О. Кониський зробив крок уперед порівняно з Г. Квіткою-Основ'яненком і навіть Марком Вовчком. В оповіданнях «Панська воля», «Дмитро Книш», «Хвора душа», «За плахту» глиб¬ше опрацьовані образи селян-бунтарів. Гриць з оповідання «Панська воля» витримує погрози і побої пана, втрачає дружину, здоров'я і дітей, але не підкоряється панові.

Дмитро Книш з однойменного оповідання — уособлення воле¬любності, генетично успадкованої від народу і, наперекір найстраш¬нішим перешкодам і найзвабливішим спокусам, збереженої ним навічно. Воля для Книша — це природний стан його душі. Він наро¬дився вільним і відповідно поводиться.

У 12 років, коли він був панським лакеєм, до нього могли пристати лакейська самозакоханість, собача відданість, які так наполегливо й методично насаджувались кріпакам поміщиками.«Його й не били, й годували, як всіх людей, а зодягали — краще, ніж кого іншого; і робота ніяка там була; прийми та подай, набий панові люль¬ку, вичисти чоботи, перемий посуду та нагодуй щенят: от і все! Чого б, здається, ще йому! Та ні ж! Не така вдача у Дмитра була, не задовольнила його панська передня: то огризається він супроти старшого лакея, то лається з економкою, то гризеться з кухарчуками, то заб'ється собі у сінях та струже що-небудь, або клітку майструє, або робить мишину пастку» [42].

173

Наскільки «доросліший» у своїх учинках Дмитро від однолітка Чіпки! Згадаймо епізод наймитства у Бородая, коли він, неслухняний і ледачий, мало не пустив з димом його багатство. «Вигнаний, він поніс у серці гірке почуття ненависті на долю, що поділила людей на хазяїна й робітника... »*.

У художньому і психологічному відношенні образ бунтаря-прав-дошукача в О. Кониського достатньо переконливий. У нього відсутня романтична винятковість. Дмитро — людина героїчного характеру, винахідливий у виборі способів протесту.

Спочатку він чесно й відверто просить пана відпустити його на волю, в село. Після відмови, насильно залишений для миття посу¬ду, він виявляє протест, б'ючи «ненароком» його; перевели в сто¬лярню — він утік; приведений у путах назад, він чесно виконує роботу свинопаса, а на весну знову втікає, тепер уже на 2 роки. І знову його спіймано і тяжко покарано.