А вони невмирущі, як фенікси

потім в УПА пішов…

Маму в тюрму забрали.

Учням здавалося:

школярочка Ганнуся

назавжди пропала.

—Де ж воно тепер

моє одне-єдине, —

побивався з горя батько, —

улюблене рожевощоке

синьооке янголятко?

Повстанець Зенко, —

юнак відважний,

переодягся за недолугу

жебрачку-дівку,

забрав дитя з села

за Прут з собою

у Тисові ліси, в криївку.

Уже воно не знало

материнської любові,

ходило з болем в серці,

та й з батьком бачилось нечасто,

з раненими повстанцями жило в криївці.

Від жалю кров стигне у жилах,

жага пекуча рветься із грудей.

Згадати тільки: