А вони невмирущі, як фенікси

про все розпитали, зупинили.

Впізнав нас Михайло Григорчук,

(в УПА мав псевдо “Шрам”)

привів до свого дому,

ми повечеряли там.

Донечка “Шрама” Ярослава

братчика Зенка

в колисочку спати вкладала.

батьки навіть не встигли збагнути,

що могли пропасти у лісі діти.

Михайло Григорчук привіз

вечером на ровері дівчаток обох.

Оберігав нас Ангел-хоронитель

і милосердний Бог.

В цьому ж році, у липні,

в день святого Петра

мати мене через Прут, у брід,

на храм в Печеніжин повела.

Там кругом церкви

Хресну Дорогу вперше побачила.

Від образа до образа навколішки

пересувались люди,

за ними проходжу й думаю:

невже кінця стражданням цим не буде?

Дивилася на Ісуса тяжкі муки,