А вони невмирущі, як фенікси

І до кінця свого життя

слова Матері Божої

і сон цей мені повторяла.

От і росло собі мале дівча,

Це я - мамина Олюся;

про те, що чула із уст мами,

на старості своїх літ

із радістю й одухотвореннямзгадую, записую, признаюся.

А те, що прийшлось пережити пізніше,

сама вже добре пам’ятаю,

не сфантазую, не схитру,

опишу по порядку,

і в рядочки поскладаю.

Як було мені років чотири,

членкині “Союзу українок”

грали п’єсу “Пещена дитина”.

Я із аматорами восени й зимою

їздила по селах,

бо виконувала роль хлопчика Мартина.

В першій дії вистави

мамі за спідницю трималась,

притупуючи ніжкою,

викрикувала на весь зал:

- Буду їсти цією великою ложкою!

На закінчення п’єси виходила