А вони невмирущі, як фенікси

і що людей багато всюди - всюди.

Священик закінчив сповідати,

підійшов і почав питати:

- Чого плачеш, від мами згубилась?

- Від мами не згубилась,

плачу, бо розіп’ятого на хресті

Ісуса Христа бачу.

Священик мене поблагословив

і в руки мамі передав.

А після храму, як вже було по всьому,

вперше їхала у поїзді

“Печеніжин - Коломия”.

Під вечір повернулись додому.

У Дятьківську двокомплектну школу

зрідка ходила,

мої старші брат, сестра

в гімназії вчились.

Не були ми з тих багатих,

але й не бідні,

нас троє дівчаток:

Нуся, Ірка, Оля

вчились в “Школі рідній”.

На честь Княжої Доби

пані вчителька Вітольда Проців

виставу “Данило Галицький” написала.