А вони невмирущі, як фенікси

Чи дивувались, чи сміялись

священик, вчителі, директор школи -

цього не збагнула, не пам’ятаю.

І, дійсно, у жовтнідиректором став Олійник Данило

у бувшій жидівській Тейхмана школі,

йому ще й добре пощастило.

Позвав мене до канцелярії,

питає: чи пам’ятаю,

що про “Рідну школу” говорила.

Тоді таке згадала,

- моя матуся віщі сни бачить:

- Церква наша Святомихайлівська

без свічок, в ній темно,

а Матір Божа плаче.

В 1939 році, в час жовтневих свят,

в школі мене зодягнули за україночку,

Слободяна Василя - за козачка...

Учні йшли під комуністичним кривавим прапором,

Впорядчик вганявся з рупором.

Несла піднятий серп, Василько - молот,

не плакала, не співала,

тільки високо над головою

притулений серп до молота держала.

Під марш парадний

сама до себе стиха промовляла: