А вони невмирущі, як фенікси

з аматорами на сцену й говорила:

- Ой, мати, мати, не пести так сина,

бо бідна на світі пещена дитина!

Чи від інфекції, чи від простуди

мене надовго хвороба скрутила:

можливо грип, можливо скарлатина.

Стало весніти,

світило сонечко,

а мати шиє синю-синю

в білі сніжиночки мені суконочку.

Гарно мене зодягла,

на велику подушку

лежати положила,

свічечку засвітила...

Хіба я могла зрозуміти,

що Сила Господня

сяйвом свічечки мене оживила?

Оглянула свої долоньки,

а шкірочка від них відстала,

Чомусь на моєму тілі

темних плямочок багато...

Чогось у мами капає сльоза,

і усміхається до мене крізь вуса тато.

Настав Великдень,

вийшла молодь на толоку