А вони невмирущі, як фенікси

бо вислані в Сибір,

щоби там ліс рубали.

Діда мого Островського

у Львівській тюрмі закатували.

Батько мене забрав у криївку,

навчив у приціл стріляти,

гранатою кидати,

у бінокль дивитись

та естафети розносити.

А ще наказував мене,

як він загине, —

катам “у руки” не даватись…

Та більше так

я вже не можу жити.

Ганнусі я тоді

книжку-граматику,

олівець, зошит,

маленьке дзеркальце подарувала.

Закінчилась війна.

Спокою людям як не було,

так і нема.

Як літо так зима,

як ніч так день,

як осінь так весна,

енкаведистська розвідка