А вони невмирущі, як фенікси

перекопуєш-копаєш

на твердь натрапляєш:

чи правду трагізму

до кінця узнаєш?

Бувші канібали-можновладці

знають, де цвинтар їх імені,

держать пальці на “кнопках”

у порохових бочках,

спокійно ходять понині у Коломиї

в криваво-коричневих сорочках…

Смоліних, Краснікових

велять не ображати,

у вічі правди не казати…

А щоб їм доти не сконати,

поки Борців, замучених

за волю України,

не перезахоронимо,

за християнським звичаєм

і почестями поховаємо.

Про закатованих тільки тоді “вболівають”,

як про них в людей дані випрошують,

в архіви ховають…

Давно матеріали зібрано,

в музей відправлено.

А прах мучеників