А вони невмирущі, як фенікси

В цей час по селі

рознеслися сирени,

трубить лісопилка,

папірня гудить...

Душа вспокоїлась,

а серце щемить...

Сестричка добігла,

стало легше мені…

Не боюсь вже зовсім,

хоч які ви страшні!

Нарешті скінчиться

в народу терпець,

сьогодні усьому настане кінець.

Кремезний позволив

мені вийти надвір.

Облава загнала людей

у наш хлів.

З-під хати нової — в стару

бандит діда завів,

зв’язаного шнуром

від колін до шиї.

Так мали вести

його, як собаку,

аж до Коломиї,

оцього старого малого