А вони невмирущі, як фенікси

мені в саму душу

пекучо дивились.

Закралася думка

й незбагненний подив:

невже ця людина

з північних народів?

Стиснуло щось в горлі...

Якщо жити буду,

то постать оцю

вже повік не забуду.

Молодший по чину

пістолет перед себе поклав,

із стола взяв будильник,

оглянув і десь заховав.

Та враз задзвонив,

ніби кликав в педшколу,

почувши таке,

я почала розмову:

- Хіба ви - бандити,

що берете чуже?

Пустіть, ой, пустіть

в стару хату мене...

Там матінки голос

так сильно дзвенить,

чого Ірка плаче,і ще хтось кричить?