Іспит з курсу Теорія фінансів 3

Водночас громадяни держави повинні мати право за раху¬нок власних коштів і кредиту підвищувати рівень свого соці¬ального обслуговування або одержувати соціальні послуги якіс¬нішого змісту. Тому при розгляді фінансового забезпечення соціальної сфери повинен бути виділений фінансовий норма¬тив забезпечення соціальних гарантій на відповідну розрахун¬кову одиницю — одного жителя, одного учня, студента, пенсі¬онера тощо.

Дуже важливою проблемою є створення надійного механіз¬му фінансування соціальних потреб за рахунок позабюджетних коштів. Тут насамперед заслуговує на увагу використання коштів підприємницьких структур. Підприємство за рахунок своїх доходів формує соціальну інфраструктуру, що дає змогу максимально задовольнити матеріальні й духовні потреби його працівників. Витрата коштів підприємств на соціальні потреби має свої певні вади. До них належать зокрема нерівність у наданні со¬ціальних послуг громадянам, що проживають на певній тери¬торії, розпорошеність коштів, неефективне використання за¬кладів соціальної інфраструктури тощо. Як підтверджує досвід країн із розвинутою ринковою економікою, нині з'являється нове джерело фінансування соціального розвитку — спонсорство та меценатство. Їх можна трактувати як некомерційну діяльність організацій і деяких осіб, спрямовану на задоволення потреб суспільства в соціальних гарантіях.

Іншим джерелом фінансового забезпечення соціальної ін¬фраструктури є страхування — пенсійне, медичне, а також у разі безробіття та від нещасного випадку на виробництві. Страхування розраховане на все зайняте населення держави, оскільки саме воно бере участь у створенні страхових фондів.

Соціальне страхування незалежно від сфери його застосу¬вання має грунтуватися на таких загальних принципах:

— обов'язковість соціального страхування всіх працюючих за наймом; — забезпечення особам, зайнятим підприємницькою і творчою діяльністю, фермерам, членам кооперативів права ви¬бору щодо участі в обов'язковому й добровільному чи лише у добровільному страхуванні; — державні гарантії щодо виплат за соціальним страху¬ванням; — управління діяльністю фондів соціального страхування через систему соціального партнерства за адміністративним і фінансовим контролем держави.Медичне страхування забезпечує право працюючих грома¬дян і членів їхніх сімей на кваліфіковане медичне обслугову¬вання, матеріальне забезпечення у разі захворювання та в ін¬ших випадках.

Фонд медичного страхування створюється за рахунок стра¬хових внесків підприємств і громадян, а також благодійних внесків громадян і підприємств, кредитів банків, інших креди¬торів та інших джерел, формування яких не заборонене зако¬нодавством України.

За рахунок коштів фонду фінансуються: медична допомо¬га; лікування в медичних закладах; допомога у разі тимчасової непрацездатності у зв'язку з хворобою; допомога з догляду за хворою дитиною; допомога з вагітності та при пологах; допомо¬га при народженні дитини; допомога з догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; санаторно-курортне лікування і відпочинок; медична допомога і лікування незастрахованих осіб у випадках, передбачених законодавством.

Фонд страхування від нещасних випадків на виробництві

створюється за рахунок страхових внесків підприємств, розмір яких диференціюється залежно від ступеня ризику для здоров'я. Пенсійне страхування має здійснюватися через створення недержавних пенсійних фондів.

Розвиток соціального забезпечення, види й форми соці¬альних гарантій у державі визначаються двома основними факторами — рівнем економічного розвитку та станом розвит¬ку демократичних засад. Водночас світовий досвід підтверд¬жує, що соціальні гарантії повинні здійснюватися за таки¬ми напрямками. Перший полягає в тому, що держава повинна гарантувати кожному громадянинові, який здійснює трудову діяльність, прийнятний рівень добробуту за допомогою мінімального рівня заробітної плати, її індексації, помірних податків і невтручан¬ня у підприємницьку діяльність.

Другий напрямок — це задоволення так званих пріоритет¬них потреб суспільства, опікування якими держава не може довірити кожному громадянину самостійно. До них належать потреби у здобутті загальної освіти, вихованні дітей і підлітків, проведенні культурно-освітньої роботи, підготовці кадрів, ор¬ганізації охорони здоров'я і розвитку фізичної культури членів суспільства. Держава законодавчо гарантує задоволення зазна¬чених потреб за рахунок бюджету за мінімально достатніми обсягами у формі безплатних послуг.