Іспит з курсу Теорія фінансів 3

За формою оподаткування розрізняють прямі і непрямі по¬датки. Прямі податки встановлюються безпосередньо щодо плат¬ників, їх розмір прямо залежить від масштабів об'єкта оподатку¬вання. Прямі податки поділяються на дві групи: особисті та реальні. Видами особистих податків є прибутковий, майновий, на спадщину та дарування, подуш¬ний. Реальні податки передбачають оподаткування майна за зов¬нішніми ознаками. До них належать земельний, домовий, про¬мисловий, на грошовий капітал.

Непрямі податки встановлюються в цінах товарів і послуг, а їх розмір для окремого платника прямо не залежить від його доходів. Існують три види непрямих податків: ак¬цизи, фіскальна монополія і мито. Нині в Україні стягуються акцизи, які в свою чергу складаються з універсального та спе¬цифічних акцизів і мита. У податковій практиці існують три форми універсальних акци¬зів: податок з продажів (купівель) у сфері оптової або роздріб¬ної торгівлі, податок з обороту і податок на додану вартість. Податок з обороту також стягується з валового обороту, але вже на всіх ступенях руху товарів.

Фіскальна монополія — це прибуток держави від реалізації монополізованих державою товарів. При частковій монополії держава монополізує або тільки процес ціноутворення, або ціно¬утворення і виробництво певних видів товарів, або ціноутворення і реалізацію.

Мито встановлюється при переміщенні товарів через митний кордон держави, тобто при ввезенні, вивезенні або транспорту¬ванні транзитом. На відміну від інших непрямих податків стяг¬нення мита має за мету не стільки фіскальні потреби держави, скільки формування раціональної" структури експорту і імпорту.

32. Державні зовнішні запозичення, їх діял-ть, напрямиЗалучення фінансових ресурсів державою на кредитній ос¬нові для покриття власних потреб є прийнятною та об'єктив¬но зумовленою практикою здійснення економічної діяльності. Економічна суть цього процесу полягає в тому, що певного часу є певна кількість вільних капіталів як всередині країни, так і за її межами. Ці капітали здійснюють рух із метою пошу¬ку сфер свого застосування. Участь держави у міжнародному русі капіталів є фактом її входження до світогосподарського простору. Активна політика держави на зовнішньому ринку капіталів закономірно призводить до утво¬рення державного зовнішнього боргу. Зовнішні запозичення завжди пов'язані з досяг¬ненням задоволення інтересів держави через відповідну стра¬тегію і тактику її уряду. Для здійснення цілеспрямованого й організованого руху капіталів на міжнародному рівні створено низку міжнародних фінансових інститутів. До їх числа належать Світовий банк, Міжнародний валютний фонд, Європейський банк реконст¬рукції та розвитку. Крім цього, зовнішній борг може утворю¬ватися при одержанні позик від іноземних держав та їх угру¬повань. Сюди належать кредити держав Європейського співтовариства, кредити держав постачальників енергоносіїв.Держава може здійснювати запозичення шляхом розміщен¬ня на світових фінансових ринках цінних паперів у вигляді облігацій, а також продажу їх на внутрішніх ринках при купівлі нерезидентами, отримання грантів, субсидій за рахунок науко¬во-технічної допомоги. Всі вказані вище форми запозичень різняться за своєю еконо¬мічною суттю і призначенням. Позички міжнародних фінансових інститутів є формою існування та функціонування іноземного капіталу, і для країни позичальника заборгованість перед ними становить державний борг. Позички країн Євросоюзу в основному є допомогою, де одержання доходу не має першочергового значення. Система офіційної міжнародної допомоги розвит¬ку країнам, що здійснюють ринкові перетворення, запровад¬жена світовим економічним співтовариством й активно пра¬цює з кінця 40-х років. Усі проекти, на які можуть бути на¬дані позички цими організаціями, поділяються на чотири групи: проекти макроекономічної стабілізації економіки країни позичальника, проекти структурних перетворень у певних секторах економіки, інвестиційні проекти та проек¬ти технічної допомоги. Важливе значення мають інвестиційні проекти. Вони спрямовані на розвиток певних секторів економіки, де перед¬бачається обов'язкове внутрішнє співфінансування. Усі креди¬ти, що надаються Міжнародними фінансовими організаціями, мають для економіки держави важливе значення. Вони нада¬ються на вигідних умовах під низькі проценти (5 — 7 відсот¬ків річних) на строк до 20 років. Звичайно, організації-кредитори контролюють викорис¬тання коштів за призначенням, і в цьому не слід вбачати втручання у внутрішні справи держави. Кредити міжнарод¬них фінансових організацій не можуть суттєво впливати на зростання зовнішнього державного боргу. Вони максимально враховують інтереси держави позичальника і, відповідно, кредитодавця.З боку держави позичальника здійснюється контроль за втіленням проектів, що фінансуються міжнародними фінансо¬вими організаціями. Ці функції виконує уряд. У кожній дер¬жаві є відповідне законодавство і видані на їх основі норма¬тивні документи. Найбільшу складність для держави як в плані зростання зовнішнього боргу, так і в плані використання кредитів становлять запозичення, одержані від іноземних комерційних структур під гарантії уряду. Ці кредити, як підтверджує досвід багатьох країн, мають найнижчі показники щодо ефективності використання. Слід також зазначити, що за прийнятного ринкового середовища гарантії уряду не є обов'язковим елементом кредитування. Для кожної країни питання як зовнішньої, так і внутріш¬ньої заборгованості завжди мають свою актуальність. На об¬слуговування боргів відволікаються значні фінансові ресурси, збільшується навантаження на бюджет держави, посилюються інфляційні процеси. Зовнішні позики надаються за рахунок бюджетних коштів або спеціальних урядових фондів. Державні зовнішні позики можуть надаватися в грошовій або товарній формах. Вони бува¬ють середньо- і довгостроковими. Грошові позики надаються у валюті країнк-кредитора або у вільноконвертованій валюті.