Тарас Шевченко на Нікопольщині

У 1802 році вдова князя Вяземського Олена Микитівна продала ці землі багатому єврею, придворному банкіру Штігліцу який розбагатів на продажу кримської солі. Йому належали села,, розташовані на берегах Дніпра,— Карайдубина, Ушкалка, Бабино,. Рогачик, Рибаче та інші. А в 1861 році цей лихвар продав землю, що біля села Покровського і в Тавріі, великому князю М. М. Романову. Невипадково, мабуть, поет Василь Капніст у листі до поета Гаврила Романовича Державіна від 18 липня ^1812 року називає його «жидом».

Шевченка надто вразило те, що на колишніх вільних запорозьких землях сидить багатій г титулом барона Штігліц. У вірші «Розрита могила», першому відверто революційному творі, не розрахованому на дозвіл цензури і написаному через місяць після відвідання Нікопольщини та знаменитої Скіфської Чортомлицької могили, поет пише:

...Степи мої запродані Жидові, німоті, Сини мої на чужині, На чужій роботі...

Тут Шевченко називає конкретного кріпосника і лихваря барона Штігліца. У ту пору і на острові Хортиця, і в Нікополі, і на Нікопольщині було чимало іноземних колоністів. У Нікополі, наприклад, хазяйнували багатії мукомели Зіменс, Шоф і їм подібнь У верхній течії річки Чортомлик, біля Скіфської Чортомлицької могили, знаходилися володіння багатія Зейферта.У поемі «Сліпий», засуджуючи колоніальну політику І кріпосницький гніт за часів Катерини II, Шевченко пише:

І як степи запорозькі Німоті ділила Та бахурям і байстрюкам Люд закрепостила...

Даючи негативну оцінку діям Катерини II та історичній долі України, Шевченко вважав, що знищення Запорозької Січі допомогло цариці закріпачити українське селянство. У 1783 році юри-дично оформилось кріпосне право в Україні. Поет приходить до висновку, що не тільки царизм, але й українська козацька старшина теж була зацікавлена в закріпаченні українського селянства і козаків. Ця думка стала важливою складовою частиною революційно-демократичної канцелярії в історії України. Шевченко розвивав її в творах «Невільник», «Великий льох», «І мертвим, і живим...» та в інших. Шевченко не пройшов повз й таке явище В умовах подальшого зростання товарно-грошових відносин цар Микола І у 1843 році наказав поміщикам і заводчикам більше вирощувати картоплі, обіцяючи при цьому медалі. Селян примушували розводити картоплю, навіть роздавали її «с обязанностью непременно посадить онную». Безумовно, на поміщицьких або орендних землях.

Поміщики, німецькі колоністи посилено стали розводити картоплю, будувати паточні, крохмальні, спиртові заводи, де застосовували дешеву працю наймитів. Посилення товарно-грошових відносин збільшило експлуатацію кріпаків, панщину, натуральний та грошовий оброк. У поетичному революційному посланні поета «І мертвим, і живим...» є такі рядки:

І на Січі мудрий німець Картопельку садить, А ви її купуєте, їсте на здоров'я Та славите Запорожжя. А чиєю кров'ю Ота земля напоєна, Що картопля родить,— Вам байдуже. Аби добра Була для городу!..

У часи перебування Шевченка в Покровському тут відбувалися ярмарки, де торгували хлібом і тваринами, й більшості своїй великою рогатою худобою. Письменник та етнограф О. С. Афанасьєв-Чужбинсь'кий, товариш Т. Г. Шевченка в період 1843— 1847 рр., котрий згодом розійшовся в дружбі з соціальних мотивів, відвідавши село Покровське у 1856 році, писав у своїй книзі «Поездка в южную Россию. Очерки Днепра»: «А что за славньїй народ покровский! Какие великие люди! Какое сложение! Й что за щегольство в костюме!.. Мне бьіло приятно прожить в Покров-ском между честньши, добрьіми й трудолюбивьіми жителями». Разом з тим письменник та етнограф описує сцени, де плачуть молоді селяни, яких вперше виганяють на панщину.

Треба віддати належне Афаяасьєву-Чужбшському, що він вірно підкреслював красу пркровців, як пізніше відзначали І. Ю. Рєпін, Д. І. Яворницький, О. П. Довженко, інші видатні діячі історії, літератури, мистецтва, їхні спогади — свідчення цьому.

У тій же книзі «Поездка в южную Россию. » Афанасьєв-Чужбинський при описанні становища села Борисоглібовки, що поблизу Нікополя, занотував: «За Черньїшевой лежит Борисоглебовская помещика Нечаева, отлича-ющаяся от прочих тем, что жители ее живут в бедности, й цельїе толпи детей, окружая проезжего, про-сят милостиню. Довольно бросить один взгляд на крестьянские жилища, на бедньїе лица зтих детей, одетьіх в рубище, чтобн убе-диться в необходимости просить милостьшю.

Це так і в Шевченка: