Тарас Шевченко на Нікопольщині

Багато українських поетів, художників, композиторів оспівували грізні дніпровські пороги. Бентежили вони й Шевченкову уяву, котрий присвятив їм немало поетичних рядків, віддзеркаливши могуть цього природного явища. Згадаймо хоча б такі рядки з добре відомих творів поета.

...а порогиМіж очеретами

Ревуть, стогнуть, розсердились,

Щось страшне співають...

Тільки і остались,

Що пороги серед степу

Ревуть-завивають.

(«Гайдамаки»).

...Б'ють пороги, місяць сходить, Як і перше сходив... Нема Січі, пропав і той, Хто всім верховодив!..

(«До Г. Квітки-Основ'яненка»).

У пору подорожування по Придніпров'ю поет жадібно вслухався до народних переказів, вникав у глибінь їх змісту, робив замальовки як художник і поетичні начерки як поет. Ось що розповів у 1911 році сторічний дід Влас Сербиченко, пам'ять котрого ще зберігала події того давнього 1849 року, свідком котрих «йому довелося бути:

«Жаркого липневого дня йшов молодий рибалка, йшов з села Вовнижіи в село Микольське. Біля Ненаситського порога його наздогнав якийсь чоловік, невисокий на зріст, з торбою через плече,. з невеликою ношею в руці.

Це був Шевченко, стомлений далекою дорогою. Розговорилися. Я дізнався, що поет ішов до Діда — так називався поріг

Ненаситець.

У селі Микольському Шевченко ночував. Увечері на прохання селян, котрі зібралися, він читав свою «Катерину» та інші твори. Наступного дня господар хати, де поет ночував, відвів його-до Кічкаса. Тут Тарас Григорович переправився через Дніпро на Вознесенку, звідти доставився на острів Хортицю...»

(«Великий Кобзар на Запоріжжі». «Запорізька правда», 10 січня 1964 року. Автар — Е. Макаров, учений секретар Запорізького відділу географічного товариства при Академії наук України)

Перебуваючи на острові Хортиця, поет цікавився його історією. Цей легендарний острів у ту пору належав тридцяти німецьким сім'ям-колоністам, котрі отримали від Катерини II великі пільги. Вони жорстоко експлуатували у своїх господарствах українських селян — нащадків запорожців. Проживши понад півстоліття у цих краях, ніхто з колоністів так і не навчився говорити російською

чи українською мовою.

їх не цікавили пам'ятки старовини. Колоністи розорювали окопи, руйнували укріплення козаків і теж розорювали Спилювали столітні дуби на клепки для пивних бочок. На це звертав увагу і художник Рєпін, коли у червні 1880 року зі своїм учнем Валентином Сєровим відвідав острів Хортицю.