Тарас Шевченко на Нікопольщині
З метою збільшення своїх прибутків німецькі колоністи, російські та українські поміщики у сорокових та п'ятдесятих роках XIX століття у зв'язку з розширенням товарно-грошових відносин почали посилено вирощувати картоплю, цукрові буряки, будувати спиртові заводи. Відповідно до цього збільшили панщину та грошовий оброк.
Такий стан закріпачення простих людей боляче торкнувся й поетового серця. У своєму революційному посланні «І мертвим, і живим, і ненародженим...» він писав:
І на Січі мудрий німець Картопельку садить, А ви її купуєте, їсте на здоров'я Та славите Запорожжя.
А чиєю кров'ю
Ота земля напоєна,
Що картопля родить,—
Вам байдуже. Аби добра
Була для городу!..
На острові Хортиця Шевченко залюбки слухав спогади старожилів, зокрема рибалок про Запорозьку Січ. Гнівно обурювався зухвальством загарбників-колоністів
Тоді ж відвідав місто Олександрівськ (нині Запоріжжя). Сьогодні це — велике індустріальне місто. Грізні дніпровські пороги лежать глибоко на дні Дніпра-Славутича. Дніпрогес, що величаво підвівся тут,— славнозвісний пам'ятник Шевченківським заповітам.
Від Олександрівська до Нікополя розпросторилися чарівливі дніпровські краєвиди, заквітчані багатьма пам'ятниками запорозького козацтва. По цьому шляху й тривала подорож поета. Шевченко міг сісти на якийсь дуб, що належав нікопольському матросові, і попливти до тодішньої столиці вільних матросів — Нікополя. Міг він й сухопутним шляхом заїхати в Голу Грушівку (Іллінку), де першого серпня 1680 року помер кошовий отаман Іван Дмитрович Сірко. По дорозі до Голої Грушівки міг побачити знаменитий Буцько-Томаківський острів. Саме тут знаходилася перша Запорозька Січ. Саме тут Богдан Хмельницький концентрував повстанські козацько-селянські сили, прибувши сюди у грудні 1647 року.
Як на нашу думку, Шевченко з острова Хортиця до Нікополя їхав на поштових, їхав через Томаківку, де знаходилась поштова станція. Як засвідчують перекази, у травні 1787 року цариця Катерина II з острова Хортиця через підстанцію Томаківку за три-чотири години дісталася каретою до Нікополя.
Детальне вивчення історії Подніпров'я дає підстави вважати, що у Нікополі з кінця XVIII століття існувала поштова станція, а з 1836 року — поштова контора. Саме через ці населені пункти (Томаківка, Нікополь) проходив поштовий шлях з Катеринослава до Херсона. А Микитинська чумацька транзитна дорога, котра прокладена у 1805 році, вела від Микитинської переправи, що в районі Нікополя, до Кременчука. У ту пору вже була добре наїжджена дорога диліжанського сполучення з Катеринославом....І ось, нарешті, Нікополь. У тодішньому містечку, на Мики-тинському Розі Тарас Григорович міг оглянути рештки Микитинської Січі, на котрій у квітні 1648 року було обрано «геніального бунтівника» Богдана Хмельницького гетьманом України. Саме на цій переправі у ту далеку минувшину будувалися, за висловом з тих часів, морехідні нікопольські човни. А споруджували їх рольні матроси прямо на березі. Споруджували без креслення, про котре, очевидно, й поняття не мали. Та зате будували добротно. Історичними фактами це підтверджено. Додамо до цього і той факт, що у Нікополі в ті часи доживали ще багато старих запорожців, з котрими, як на мою думку, розмовляв Тарас Шевченко. На час відвідання поетом цього краю тут розкинулись маленькими острівцями запорозькі курені і будиночки. Факти ці зафіксовані у різних історичних працях.
Т. Г. Шевченко у вересні 1843 року на Микитиному Розі слухав спогади рибалок. Цю подію відобразив П. Богуш.
У Нікопольському Свято-Покровському соборі зберігалось багато різноманітного запорозького начиння — посуд, зброя, прапори, історична і церковна література, картини, ікони, портрети козаків Шиянів, котрі мешкали у цьому краї, чарки кошового отамана Івана Сірка. У 1838 році тут працював видатний історик міста Іван Іларіонович Карелін — людина прогресивних поглядів, дійсний член Катеринославського статистичного комітету. Він друкував свої статті в «Катеринославських губернських відомостях» та в «Записях Одесского общества истории й древностей». Шевченко міг зустрічатися з Кареліним.