Тарас Шевченко на Нікопольщині
3. Важнейшие собнтия известньї из бнтописаний Южной России, начиная от основания Києва, имевшее влияние на судьбу обитателей того края... «Живописная Украйна» продаваться будет в Петербурге, в магазинах Ольхина, Иванова й Плево, в Москве, в конторе Москвитянина, Києве, Харькове, Одессе, Варшаве».
Наприкінці 1844 року вийшов єдиний випуск «Живописной Украйни» з шести офортів у паперовій папці-обкладинці. У цьому випуску були офорти —«У Києві», «Судня Рада», «Дари в Чигирині 1649 року», «Старости», «Казка» та «Видубецький монастир у Києві».
Великий український народний поет, художник, мислитель, революцюнер-демократ Тарас Григорович Шевченко добре узнав життя і бойові подвиги прославленого полководця О. В. Суворова та поета-партизана Д. В. Давидова. Перебуваючи на Нікопольщині, Шевченко, безсумнівно, цікавився розповідями про цих видатних людей, котрі теж бували у цьому південному краї. Наприкінці червня 1793 року приїхав Суворов з Херсона в Грушівку. У своїй книзі «Встреча с великим Суворовнм» Д. В. Давидов згадує: «.. Приехал на простой курьерсікой тележке й осуановился в десяти верстах от нас в лагере одного из парков, куда приказал прибить всем прочим полкам на смотр маневров Дом, занимаемнй нашим семейством, бнл високий й обширний. Он вьістроенньш на скорую руку для императрицн ЕкатериньІ во время ее путешествия в Таврию. Лагерь полка отстоял от дома не далее ста шагов..»
Рано вранці дев'ятирічний Денис Давидов і його молодший брат Євдоким разом з матір'ю і вихователями виїхали в район військових маневрів, щоб побачити прославленого полководця Суворова. Тут, у степу, після маневрів, і відбулася перша зустріч Дениса Давидова з Олександром Суворовим. Денис Давидов розповідає «Поздоровавшись с нами, он'спросил у отца моего наши имена, подозвал нас к себе еще ближе, благословил нас весьма важно, протянул каждому из нас свою руку, которую ми поцеловали».
А на другой день в Грушівці, в будинку, де жив полковник, котрий став потім бригадиром, командиром Полтавського легкокінного полку Василь Денисович Давидов, гостинні господарі влаштували обід на честь великого гОстя Олександра Васильовича Суворова. В їдальні накрили стіл на двадцять дві особи. Давидов знову представив Суворову свою дружину і дітей. Після обіду Суворов відправився в табір, де оголосив наказ про наслідки огляду і маневрів, в якому особливо відзначив Полтавський полк. Денис Давидов згадує: «По чтении зтого приказа Суворов сел на перекидную тележку й поскакал обратно в Херсон».Суворовська тема знайшла певний відбиток у творчості Шевченка' як прозаїка. У своїй повісті «Каїщтанша» Шевченко згадував Д. В. Давидова», «...в городе Муроме переведен бнл в наш полк за какието прокази капитан гвардии Й Й. лет двадцати пяти, красавец собою, богач й самой благородной, аристократиче-ской фамилии. Человек образованннй, деликатннй й самий бес-пардонннй кутила. А в то время ато била не последнчя добродетель, й Давьідов несправедлив, приписьівая зту благородную страсть одним гусарам — наши братья — пехотинцьі нисколько им не уступали...»
А в повісті «Прогулка с удовольствием й не без морали» Шевченко процитував рядки з «Современной песни» Дениса Давидова, у котрій Давидов викривав фальшивий дворянський лібералізм, Шевченко пише: «Кричит, распинается за новие идеи, за цивили-зацию, за человечество. А сам? Мужиков под пресе кидает вместе со свекловишей».
Суворовська тема знайшла певний відгук у творчості Шевченка і як художника. У 1842 році Тарас Шевченко виконав у Петербурзі тридцять дві ілюстрації до книжки «История князя италийского, графа Суворова Рьімникского, генералиссимуса рос-сийских войск. Сочинения Н. А. Полевого». (СПБ, 1843). Ця книжка у 1842 році вийшла кількома випусками, а в 1843 році — повним виданням. Гравірували книжку на дереві Енурю Брест і Леуор в Парижі та Г. В. Дерікер і Лав'єль — у Петербурзі. Крім Шевченка, книжку ілюстрували художники Рудольф Казимирович Жуковський (1814—1886) та Олександр Євстахович Коцебу (1815— 1889).
У цій книжці Шевченку належать ілюстрації жанрового характеру. Поет обрав для Ілюстрування епізодів, у яких Суворов виступав як полководець, пов'язаний з солдатською масою і простим народом. У ряді малюнків виявилася сатирична загостреність у зображенні Катерини II, Павла І, Людовіка XVIII. Деякі малюнки Шевченка, правда, не пов'язані зовсім з текстом видання і свідчать про те, що художника Шевченка не задовольняв текст Полєвого. І. Шевченко використав першоджерела.
В альбомі Шевченка 1834—1843 років, а також на окремих аркушах є кілька ескізів і начерків ілюстрацій «Смерть Потьом-кіна», «Арешт Пугачова», «Суворов і трутні» та інші. Один із ескізів— «Солдат рягує Суворова» — не був використаний для видання. Ескізи й начерки ілюстрацій свідчать про високу реалістичну майстерність Шевченка як малювальника, що не завжди передано в гравюрі. А оригінали, з яких було виконано гравюри, не знайдено. Видавцями книги були В. Семененко-Крамаревський та М. Ольхін.