Тарас Шевченко на Нікопольщині

Край хати селянина Митрофана Чорного (по вуличному Папуші), що стояла біля запорозької церкви, біля котрої, як розповідали діди-запорожці, проводилися ради, через тридцять сім років після відвідування Шевченком села Покровського, великий російський художник І. Ю. Рєпін змалював її,' власноручно залишивши на малюнку такий напис: «Украинская хата. Покровское. Й. Репин». А посередині малюн.ка -записано: «Всеволоду Гар-шину, 1884 г.». Змалював тут Репін також сволок, на котрому на той час зберігся напис: «Благословением отца, изволением енна й содействием святого духа. Аминь. Создался дом сей коштом пана Василия Григоровича, знатного товариша куреня Менского, 1747 года, месяца августа 13».

Покровчани разом з Шевченком згадували про Коліївщину, Максима Залізняка, який у молоді роки жив на Запорозькії Січі. У Новій Січі проживало багато, гайдамаків, учасників Коліївщини, які переховувались від переслідувань поміщиків та уряду. Згадували про повстання у 1768 році козацької сіроми у Січі проти поміщицького гноблення. Цікавився Шевченко і подіями 1775 року, коли царські війська генерала Петра Такелія зайняли Нову Січ і 4—5 червня того ж року зруйнували її.

Покровське •— останнє село, в котрому побував Шевченко, перебуваючи на Нікопольщині. Звідси він повернувся до рідної Кирилівки, маючи намір побувати на батьківщині у родичів — братів і сестер. Поміркуємо, яким шляхом повертався поет з південного подніпровського краю, який так тепло припав до поетового серця.

Шевченкові, напевне, не варто було повертатися через Нікополь—Канцерополь—Катеринослав—Кременчук. На той час був значно близький, зручний і цікавий шлях — в історичному та етнографічному планах.

Ще в період Нової Січі, на території котрої після ліквідації Запорозької Січі виникло село Покровське, були два важливих шляхи, як значилось у тодішніх довідниках,— «дорога к Хортиц-кому острову й в Усть Самару», а також «дорога к Мишуриному Рогу й в Переволочну». Цей, другий шлях, вів до Кременчука-Чигирина Пролягав шлях, крім того, на Новомирюрод та на Умань У квітні 1775 року був відкритий Кизикерменський поштовий шлях, що пролягав від Кременчука до Кривого Рогу — Кизи-

Святопокровська січова церква, збудована на місці і по канонах січової церкви. 22

Кермена (Берислава)—Херсона—Очакова У кінці XVIII століття виникають нові поштові тракти. Серед них Катеринослав—Хортиця—Олександрівськ—Нікополь—Херсон. У ту пору існувала також поштова дорога Катеринослав—Нікополь—Херсон. У 1805 році для вивозу кримської солі через Нікополь на Кременчук проходив чумацький транзитний шлях. У Нікополі на Микитинсько-му Перевозі знаходився наплавний міст. А в 1836 році у Нікополі утворюється поштойа кантора з диліжавським сполученням в сторону Катеринослава і Херсона.Від Покровського найближчою поштовою станцією була Ба-завлуцька (Перевізькі Хутори), через котру, до речі, проїздила у 1787 році цариця Катерина II. Відстань від села Покровського до Перевізьких Хуторів — десь близько 15 кілометрів. Праворуч, на північний схід, біля річки Чортомлик знаходилась теж поштова станція — Чортомлицькі Хутори (нинішнє село Чкалове). Розташовані вони за 20 кілометрів від Покровського. Через Чорто-млицьку поштову станцію торували шлях, головним чином, чумаки. Тут поряд знаходилась одна з найбільших скіфських царських могил — знаменита Чортомлицька, або Товста Могила. (У ній була знайдена у наші часи, археологом Мозолевським золота пек-тораль, що стала відомою на весь світ. Це була унікальна знахідка) .

Шевченко, найнявши підводу в селі Покровському, міг поїхати до Чортомлицьких Хуторів, щоб побачити скіфську Товсту Могилу, про яку ходило багато легенд і переказів. Принагідно нагадаємо, що у творчості Тараса Григоровича могили, як мовчазні свідки минулого, займають значне місце. Уява Шевченка народжувала поетичні картини, образи. Не випадковий, мабуть, той факт, що через місяць після перебування поета на Нікопольщині Шевченко написав свій перший революційний вірш «Розрита могила».

На поштовій станції Чоріомлицькі Хутори, або ж на поштовій станції Базавлук (Перевізькі Хутори) Шевченко міг оформити відповідні документи і їхати далі — на Кирилівку. Міг він домовитися з чумаками, котрі їхали в сторону Новомиргорода, Умані або до Чигирина, та й продовжувати з ними свій шлях повернення до рідної оселі. Можливо, з-поміж чумаків земляків своїх зустрів, тож і приєднався до них.

Шлях той (з чумаками) пролягав через поштову станцію Кам'янка, що біля річки такої ж назви, через великі тоді села Софіївку та ОрдоВасшІівку. І цим шляхом їхав далі До речі, село Ордо-Василівка виникло на початку XVIII століття на місці запорозьких зимівників, розташованих на одному з чумацьких шляхів, що з'єднував північ України з Кримом. Населення Ордо-Василівки офіційно займалося чумацьким промислом, скотарством, землеробством, постачало козацькому війську провіант. Від Ордо-Василівки вже недалеко й до Жовтих Вод, а там — до Кременчука і Чигирина. Все ближче й ближче до Кирилівки.