Тарас Шевченко на Нікопольщині

Поет мріяв про роботу в Київському університеті. У 1847 році його призначили викладачем малювання. Але через арешт до роботи не приступив. Як відомо, у квітні 1846 року Шевченко вступив до Кирило-Мефодіївського братства, де був ідейним натхненником революційно-демократичної групи, за доносом провокатора братство було розкрите, всі його члени арештовані. 5 квітня 1847 року при в'їзді в Київ на правому березі Дніпра арештували й Шевченка. А потім сталася жорстока розправа над ним. Десять ро-

ків важкої солдатської служби з «запрещением писать й рисо-вать». Десятирічна неволя спочатку в оренбурзьких, а потім » Іа-каспійських степах не зломила духовної сили поета, не згасила ненависть до гнобителів. Мужність його була дивовижною.

44

С

П. Богуш. Т. Г. Шевченко малює Святопокровську церкву у вересні 1843 року. (Олівець).

На закінчення розповіді про Шевченка-художника нагадаємо, яцо малюванням він захоплювався ще з раннього дитинства. А згодом, коли вже виріс до юнацького віку, але ще не звільнений від кріпацтва, працював за контрактом у майстра живописного цеху В. Ширяєва. Саме тут він починав свою літераІурио-мистець-ку творчість. Знайомство і дружба з своїм земляком, учнем Академії мистецтв Іваном Максимовичем Сошенком (1835 р.) ввели поета в коло відомих діячів мистецтва і культури, котрі зацікавилися долею поета.

Через Івана Сошенка з Шевченком познайомився інший учень Академії мистецтв Аполлон Мокрицький. Він у 1830 році закінчив Ніжинську Іімназію вищих наук, де навчався водночас з М Гоголем, Є. Гребінкою, М Прокоповичем, Н Кукольником, 'О. Данилевським та іншими відомими діячами. Аполлон Мокрицький, зблизившись з Іваном Сошенком, затим з Тарасом Шевченком, познайомив їх з Євгеном Гребінкою, котрий відіграв

45

особливу активну і плідну роль у розвитку Шевченкового обдарування в останні роки його роботи в артілі В. Ширяева. Перед викупом з кріпацтва.

Влітку 1835 року Тарас Шевченко як «посторонний ученик»» відвідує класи товариства заохочування художників і подає малюнки свої на розгляд комітету цього товариства. Комітет дає оцінку: «заслуживающие похвалу». Невдовзі відбулося знайомство Шевченка з віце-президентом Академії мистецтв Ф. П. Толстим та конференц-секретарем В. І. Григоровичем, з дозволу якого Шевченко став відвідувати малювальні класи товариства заохочування художників. А познайомили з ним поета земляки конфе-ренц-секретаря Аполлон Мокрицький та Євген Гребінка.На той час належить знайомство Шевченка з художником: О. Г. Венеціановим — одним з основоположників побутового жанру, першим (До К- П. Брюллов'а) вчителем А. Мокрицького. Познайомився поет і з композитором та музичним діячем М: Ю. Віль-горським. Саме в колі І. Сошенка, А. Мокрицького, Є. Гребінки, В. Григоровича, О. Вене"ціанова дедалі більше визрівала рішучість вирвати Шевченка з кріпацьких пут і відкрити йому шлях до Академії мистецтв. Саме А. Мокрицькому належить важливий перший практичний крок, що привів до організації викуду Шевченка з кріпосної неволі. У кінці 1836 року В. А. Жуковський через О. Венеціанова та В. Григоровича зустрівся у майстерні К- П. Брюллова, а також у себе на квартирі. При цих зустрічах детально мовилось про викуп поета.

Тарас Шевченко продовжує відвідувати товариство заохочування художників. Тут він під керівництвом Сошенка виконує ряд історичних композицій, а також портретів. З-поміж них — «Опек-сандр Македонський виявляє довір'я своєму лікарю Філіппу», «Смерть Олега князя Древлянського», «Смерть Віргінії», «Смерть Богдана Хмельницького», акварельний портрет Євгена Гребінки, інші твори, котрими був задоволений Сошенко, давав їм високу оцінку.

Один з сучасників Шевченка пригадує розповіді юного кріпака: «Тарас каже про себе: «Хотілося б мені намалювати картину, а пан змушує замітати світлицю». У нього в одній руці пензель, а в другій мітла. І він не знає, що робити».

І нарешті викуп здійснено. У той знаменний день 25 квітня 1838 року Шевченко на радощах побіг до Сошенка, котрий жив у напівпідвальній квартирі. Сошенко згадує: «Через окно вскаки-вает Тарас, опрокидьівает моего евангелиста (картину), чуть й меня не сшиб с ног. Бросается ко мне на шею й кричит: «Свобода! Свобода!» Понявши, в чем дело, я уже со своей сторони сґ'ал душить его в обьятиях й целовать. Сцена зта кончилась тем, что мн оба расплакались, как дети». Світлі спогади про ті радісні дні Шевченко пізніше напише в повісті «Художник»: «В продол-46