Тарас Шевченко на Нікопольщині

Є ще й друга версія маршруту повернення поета з Нікопольщини. Від села Покровського до Грушівського Кута (тепер село Ленінське Апостолівського району) через плавні і лиман віддаль була до восьми кілометрів. Добиралися сюди тільки водою. Інколи, в посушливе літо, кіньми через плавні — на паром. А то в об'їзд через Перевізькі Хутори, долаючи шлях до тридцяти кілометрів.

Шевченко на каюці міг приїхати в Грушівку, де також знаходилась поштова станція (Саме тут ночувала Катерина II в ніч на 11 травня 1787 року). А з Грушівки — правим берегом річки Базавлук до наступної поштової станції — Перевізькі Хутори. Або, можливо, іншим шляхом — від Грушівки прямо в сторону Кривого Рогу, де в 1775 році знаходилася поштова станція. Відстань від Грушівки до Кривого Рогу — 80 кілометрів.

Вивчення маршруту Тараса Шевченка з села Покровського та Кирилівки потребує ше нових, більш повних досліджень. Хоча таких досліджень вже накопичилось чимало у шевченкознавстві.

Один з шевченкознавців, П. В. Жур, наприклад, пише: «З Покровського Шевченко попрямував до Кирилївки. І їхав, певна річ, не інакше, як через Нікополь, Концерополь, Катеринослав, Кременчук. Від Кременчука одна з віток поштової дороги вела до Новогеоргіївська. Тут вона закінчувалася. Звідси, до Чигирина — найближчої поштової станції, від якої можна було дістатися до Звенигородки,— треба було їхати ЗО верст обивательськими конь-ми. А із Чигирина поет знову потрапив на поштовий тракт і через Черкаси—Шполу—Звенигородку добирався до рідного села...» (Петро Жур. «Літо перше». Київ, 1979 р. стор. 155—156). Принагідне зазначимо, що згідно з указом 1805 року через Нікополь проходила транзитна чумацька дорога на Кременчук, для вивозу кримської солі. «По ходатайству герцога Ришельє, ут-вержденному указом 4 апреля 1804 года основаньї бьіли в распо-ряжение Таврического губернатора Мертвого значительньїе сум-мьі, чтобьі устроить новую сухопутную дорогу в Крьім к соляньїм озерам, кроме двух уже существующих, ^ерез Чериславль й Алек-сандровскую крепость (на Днепре), то єсть с запада на север. Зта третья дорога направлена била от Херсона на старообряд-ческое селение Знаменку до Никополя, в котором бьіл устроен мост на Днепре й заготовленьї материалн к судостроению, к ко-торому потомки храбрнх запорожцев имели большую охоту». (П. Вашинский. «О Никополе й Никопольской Дмитриевской яр-марке 26 октября 1865 года». «Екатеринославские губернские ве-домости», № 5, 29 января 1866 г.) А у повному зібранні законів Російської імперії № 21702 за 1805 рік про це говориться так: «К умноженню вьівоза соли й прибавления дохода принятьі белимерн к основанию еще особой дороги через Никополь, чтобьі всеми силами пособляли доставлять жителям соседственннх губерний более удобности «упражняться в соляном промисле».Значна частина нікопольщв у ту пору займалася чумацтвом та соляним промислом. Таким чином, з Нікополя або Покровського Шевченко міг у вересні 1843 року з чумаками, або на «обн-вательских конях» легко виїхати в сторону Кременчука по старій «транзитній чумацькій дорозі». Не повертаючись в Концерополь— Катеринослав—Кременчук, як про це пише Петро Жур. Інша версія — Шевченко, можливо, виїхав на поштових до Кривого Рогу. Як відомо, ще у квітні 1775 року в урочищі Кривий Ріг була заснована поштова станція на поштовому тракті, що з'єднував Кременчук з Кінбургом—Херсоном—Очаковим.

У 1781 році майбутній академік В. Ф. Зуєв, подорожуючи з Нікополя до Кривого Рога, а потім до Херсона, у своїх «Путе-шественньїх записках» зазначав: «Переночевав, на утро поехал по почтовой дороге, наемннми ящиками содержимой, чтоб вмехать на прямую Херсонскую дорогу. Река, которая течет мимо ночто-вого сего местечка, назьівается Чертомльїком. За двадцять верст от Чертомльїка приехали на станцию Базавлук, стоящую на реке того же названия...» Тому (можна допускати таку думку) Шевченко з Нікополя міг поїхати на поштових в сторону Кривого Рогу, Жовтих Вод, щоб побувати в Чигирині і в Суботові, а звідти податися в Кирилівку, любов до котрої проніс через усе життя СВОЄ.

Після чотирнадцяти років розлуки з рідним селом 20 вересня 1843 року Тарас Шевченко приїхав у Кирилівку. У день приїзду потрапив на хрестини до брата Йосипа. Про перебування Шевченка у Кирилівці свідчить запис у метричній книзі церкви. У графі про хрещених батьків та матір записано: «Санкт-Петербурзької Академії мистецтв вільний художник Тарас Григорович Шевченко і селянка Ярина Григорівна Федора Бойченко жона».

У Кирилівці Шевченко пробув недовго. Він поспішав до Яго-тина, де йому треба було копіювати портрет М. Г. Рєпніна.

Подорожуючи по Україні в 1843 році, коли побував й на Ні-копольщині, Шевченко на власні очі - бачив тяжке становище простих людей, жахливе знущання панів над кріпаками. Він гнівно засуджував вчинки поміщиків на Нікопольщині, де вони перетворили колишніх запорожців у кріпаків. Колишні запорозькі землі були роздані придворній аристократії, поміщикам та німецьким колоністам. Генерал-прокурор князь Вяземський, котрий написав маніфест про ліквідацію Запорозької Нової Січі, отримав від цариці Катерини II сто тисяч десятин земельних угідь по узбережжях річок Підпільної, Чоіртомлика, Базавлука, де знаходилися села Покровське, Капулівка, Грушівка. Старе запорозьке поселення Красногригорівка дісталось графу Чернишову. Таємний радник Неплюєв заволодів Сулицько-Лимановською слободою і 24 тисячами десятин землі навколо Нікополя. Майору Нечаєву біля села Лукіївки було виділено майже 20 тисяч десятин землі.