Тарас Шевченко на Нікопольщині
XIX століття розуміли широке вивчення не тільки саме археологічних пам'ятників, але й архітектурних мистецьких, етнографічних, літературних. Саме так розумів археологію Тарас Шевченко, вивчаючи, описуючи, оспівуючи пам'ятники історії та культури. Не випадково Шевченко у «Щоденнику» писав: «Я люблю архео-логию. Я уважаю людей, посвятивших себя зтой таинственной ма-тери истории». З цього запису можна зробити висновок, що Шевченко розглядав археологію як першоджерела для вивчення минулого народів.
Відомо й те, що кургани на півдні України, народні легенди пов'язували з історією запорозького козацтва і сприймали їх, як «німих свідків важкої, але героїчної боротьби українського народу за свою свободу і незалежність. У запорозьких козаках Шевченко бачив кращі риси українського народу: волелюбність, непереможність, віра в краще майбутнє, ненависть до ворогів. У своїй ранній поемі «Іван Підкова», що вперше була надрукована в «Кобзарі» в 1840 році, поет писав:
Було колись — запорожці Вміли панувати. Панували, добували І славу, і волю; Минулося — осталися Могили по полю. Високії ті могили, Де лягло спочити Козацькеє біле тіло, В китайку повите. Високії ті могили,— Чорніють, як гори, Та про волю нишком в полі З вітрами говорять. Свідок слави дідівщини З вітром розмовляє...
Це ж повторює Шевчецко і в повісті «Варнак»: «О могили? Високі могили! Скільки прекрасних ідей переливалось в моїй молодій душі, дивлячись на вас, темні, німі пам'ятники колишньої народної слави і безслав'я». Уже в першу подорож до України в 1843—1844 роках Шевченко малює багато історичних пам'яток, щоб популяризувати їх народу через видання альбому «Живописная Украйна». Шевченко змалював ряд курганів. Для передплатників цього альбому він обіцяв вмістити малюнки курганів. Можливо, це мали бути такі малюнки, як «Сіркова могила», «Товста могила», «Савур-Могила», «Лугова Могила», «Могила Нечаєва». Шевченко згадує, зокрема, групу курганів на так званому Білокняж-ному полі. На річці Орелі в селищі Шедієве, що на Полтавщині, Шевченко виконав малюнок половецьких «Кам'яних баб», а також малюнки «На Орелі» та «Пейзаж з кам'яними бабами». Одна з
З*
кам'яних баб, зображених на шевченківському малюнку, зберігається нині у Полтавському краєзнавчому музеї.Варто згадати і такий факт з творчої біографії Тараіса Григоровича як художника. Він був співробітником Тимчасової археологічної комісії по розгляду давніх актів, створеної в 1842 році. За її дорученням поет відвідав, обстежив, частково описав і змалював різноманітні пам'ятники історії і культури Київської, Полтавської губерній. Шевченко, до того ж, брав особисту участь в археологічних розкопках у 1846 році. Під час зустрічі Т. Г. Шевченка з І. Е. Забеліним 21 березня 1858 року поет міг вести розмову про недавні археологічні розкопки, які велися на території Катеринославської губернії в 1852—-1856 рр., про які він прочитав у журналі «Русский вестник» у серпні 1857 року в Астраханській публічній бібліотеці.
Поет, повертаючись із заслання, прожив в Астрахані, з 5 по 22 серпня 1857 року, чекаючи пароплава до Нижнього Новгорода. 13 серпня того ж року у своєму «Щоденнику» Шевченко записав: «Но что всего интереснее бнло для меня в зтой публичной библио-теке, зто «Руїоский вестник», журнал, уже несколько лет издавае-мьій, а я его' сегодня в первьій раз вижу. В какой же я дикой пустине прозябал до сих пор! Первая книжка «Русского вестника» за 1856 год мне попалась в руки, оглавление мне поправилось. Там бнли вьіставлени имена Гоголя, Соловьева, Аксакова, имена хо-рошо известнне в нашей литературе. Я развертнваю книгу, й мне попалась литературная летолись. Читаю, й что же я читаю? Наша елавная-преславная Савор-Могила раскопана, нашли в ней ка-кие-то золотьіе и'другие мелочи, не говорящие даже, действительно ли ато бнла могила одного из скифских царей. Я люблю археоло-гию. Я уважаю людей, по'святивших себя зтой таинственной мате-ри истории. Я влолне .сознаю пользу зтих раскапьіваний. Но луч-ше бьі не раскапьі'вали нашей славной Савур-МоІгильІ. Странная й , даже глупая привязанность к безмолвннм, ничего не говоря-щим курганам. Весь день й вечер я все пел:
У степу могила З вітром* говорила: «Повій вітер буйнесенький, Щоб я не чорніла».
Шевченко гаряче прагнув побувати на Чорноморії, 22 квітня 1857 року в листі до Я. Г. Кухаренка він писав: «Як дасть бог, дождусь з корпусного штабу одпустку, то думаю навпростець через Астрахань ушкварить на Чорноморію. Я ще її зроду не бачив. Треба хоч на старість подивитися, що то таке та славна Чор-номорія». У той же день у листі до М. М. Лазаревського з Ново-петровського укріплення поет сповіщає: «Я нікуди не поїду, дру-
40