Тарас Шевченко на Нікопольщині

жение нескольких дней он бьіл так счастлив, так прекрасен, что я не мог смотреть на него без умиления. Он переливал й в мою душу своє безграничное счастье».

Засвідчивши «Відпускну» 16 травня 1838 року в Петербурзькій палаті цивільного суду, Шевченко почав відвідувати малювальні класи Академії мистецтв. Учителем був один з його рятівників Карл Брюллов.

НАЩАДКИ ПАМ'ЯТЬ БЕРЕЖУТЬ

Шевченко в пам'яті народній. Цей крилатий вислів став символом для України. У тому числі й для всіх поколінь Нікополь-щини — минулих, сьогоднішніх і прийдешніх. Нікопольські нащадки пам'ять про поета свято бережуть. Він поміж нас живе не тільки в назвах вулиць, майданів, населених пунктів, не тільки у бронзі... Він живе у любові вічній, що ніколи не згасне. Ця пам'ять і любов може згаснути тільки в єдиному випадку — разом з сонцем. Ось ті далеко неповні фрагменти з тої пам'яті про найдорожчого серцю поета, я б сказав, лише мізерна часточка їх. Бо коли б про все розповідати, що зберігає пам'ять вдячних ніко,-польців про Тараса Григоровича, то склалися б, напевне, цілі томи спогадів і фактів.

У 1989 році в одному з приміщень Нікопольської середньої школи, котра носить ім'я поета, встановлена меморіальна дошка з барельєфом Тараса Григоровича. Дошка супроводжена написом: «Т. Г. Шевченко (1814—1861). Встановлено на честь І75-річчя від дня народження Великого Кобзаря та в зв'язку з його перебуванням на Нікопольщині у вересні 1843- року». Подія ця відзначена змістовним торжеством, присвяченим пам'яті геніального сина українського народу.

10 серпня 1990 року на честь перебування у Нікополі поета В. А. Жуковського, який брав активну участь у викупі з кріпацтва Шевченка, а також з нагоди 150-річчя виходу «Кобзаря» на площі Богдана Хмельницького встановлена меморіальна дошка. У верхній частині її <викарбувана ліра, а внизу — кобза, книга і герб. Текст на дошці сповіщає: «1 жовтня 1837 року Нікополь відвідав вчитель поетів Василь Андрійович Жуковський, якому Т. Г. Шевченко присвятив свою поему «Катерина».

На Нікопольщині вшанування Кобзаря стало постійним і безперервним. Створено цілий літопис цього. Кожного року вдячні нащадки вносять щось нове, неповторне в пам'ять про улюбленого поета.

Жваво і змістовно пройшло у Нікополі «свято Шевченка» у березневі дні 1919 року з нагоди 105-ї річниці від дня народження

47

поета. Про це свято цікаві документи зберігаються у фондах. Дніпропетровського державного архіву в справах Нікопольського відділу народної освіти. Ось один з таких документів. А мовиться про телеграму, Ідо була надіслана відділом:«Волосним рабочим й крестьянским депутатам, 11 марта в-день памяти великого народного позта Тараса Шевченко все уча-щиеся должньї бнть освобожденн от занятий. По всем школам й просветительньщ учреждениям вместо обьічньїх занятий должньї бнть организованн утра, чтения биографии, докладов й рефера-тов, относящихся к памяти позта. Для рабочих й селян устроить концертн й митинги, на коих бнло бьі вияснено великеє значение народного позта как передового борца, умершего за лучшую долю-трудящегося' люда.

Основание: телеграмма народного комиссара просвещения Луначарского от 1 марта».

Представники відділу народної освіти та культурно-освітніх закладів Нікополя опрацювали та підготували план «свята Шевченка», в основу якого лягли розробки наради представників «Просвіти», театрально-співочого гуртка «Мистецтво», а також товариства «Юнацької Спілки». Ось фрагменти з того плану.

«1. Все магазинн, фабрики, заводи, школьї, правительствен-ньіе й частнне учреждения 25 й 26 февраля (по старому стилю) закрнваются.

2. Во всех школах 25 февраля устраиваются для учащихся ли-тературнне утра, поовященние памяти Тараса Шевченко. Учащим-ся раздать брошюру народного комиссара просвещения Луначарского «Т. Шевченко как народний позт». (Мовиться про брошуру А. В. Луначарського «Великий народний позт (Тарас Шевченко)». Стаття-реферат написана у 1911 році з нагоди 50-річчя від дня смерті Шевченка і прочитана ЗО березня 1911 року в Парижі на зборах, присвячених Великому Кобзареві. Вона вийшла окремою-брошурою в 1912 році у Львові в українському перекладі. А в 1917 році вийшла у 'Полтаві теж українською мовою — П. Б.).