Тарас Шевченко на Нікопольщині

У 1964 році вдячні жителі Покровського встановили меморіальні дошки на честь відвідання їхнього села у різні часи Т. Г. Шевченка, І. Ю. Рєпіна, В. О. Сєрова та О. П. Довженка. •Сквер біля Будинку культури прикрашає скульптурний портрет Шевченка. А трохи далі, біля колгоспної контори, споруджено у повний зріст чудовий пам'ятник Максиму Горькому. В селі є народний музей, у котрому сконцентрована історія цього куточка українського південного краю.

Заможно і культурно живуть покровчани. Здійснилися мрії Великого Кобзаря:

Оживуть степи, озера, І не верстовії, А вольнії, широкії Скрізь шляхи святії Простеляться...

Вкарбувалась в пам'ять нащадків Великого захисника українського народу і така сторінка з літопису історії Нікопольщини. Відомо, що в період Кримської війни (1853—1856 рр.) поширився масовий селянський рух в дев'яти губерніях. Заключним етапом цього руху став так званий похід «У Таврію за волею», що набув широкого розмаху в Катеринославській і Херсонській губерніях. Великі людські втрати, господарські збитки, завдані війною, погіршили становище народних мас, сприяли загостренню класової боротьби.

На півдні України поширилися чутки про те, що царський уряд ніби закликав бажаючих переселитись на зруйнований війною Кримський півострів, що там кріпаки-переселенці отримають матеріальну допомогу, матимуть високу плату за казенні роботи, що "вони стануть вільними. Під впливом цих чуток, зневірившись у •можливості одержати волю на місці свого постійного проживання, багато кріпаків з усім своїм скарбом рушили в Крим. Селяни брали не тільки своє майно, а й реманент з поміщицьких економій і садиб. Та не так сталося, як жадалося.

У цей селянський рух включився й трудовий люд Нікопольщи-яи. Особливо тяжко жилося кріпакам у нікопольського поміщика Г. В. Нечаєва. У селах, що належали йому, в тому числі і в Лукіївці, Нечаєв жорстоко експлуатував кріпаків. Не виплачував селянам-чумакам гроші, ґвалтував дівчат і жінок, продавав кріпаків, обмінював їх на собак. Так, наприклад, «девку Ольку» гвін продав за 210 карбованців своєму родичу. (Ці дані за матеріалами Нікопольського краєзнавчого музею імені Ломоносова).

?8

Проти селянського руху царський уряд направив значні військові сили.Лише в Катеринославській губернії проти повстанців діяли одна піхотна та одна кавалерійська дивізії, драгунський полк та інші військові частини. Переправа че*рез Дніпро суворо контролювалась. Нерідко селяни вступали в сутички з військовими командами. Тільки в Катеринославській і Херсонській губерніях сталося шість кривавих сутичок між військовими і селянами, були вбиті і поранені з обох сторін. Дорого обійшовся селянам той похід «У Таврію за волею».

Кривава розправа з шукачами волі сталася і в Нікополі, зокрема на Микитиній переправі. Ось як про це згадував у 1939 році 99-річний дід Влас Капшар, котрий жив у селі Червоноіванів-ці Дніпродзержинського району, що на Дніпропетровщині: «Пішла серед людей чутка, що в Нікополі воля. Вирішили й ми поїхати,, щоб побачити ту волю. Порізали свиней, телят, у кого було своє. А в кого не було, той панське порізав — бо воля. Зібралися та й, вирушили. Приїхали, а в Нікополі вже сила народу. Аж ось якийсь стражник чи жандарм кричить, наказує роз'їхатись. Але куди там! Раз воля, то й воля. Це ж та сама воля, яку написав наш рідний Тарас, гадали ми. Та й повели розмову про Шевченка. Кожному хотілося побачити ту волю. Чекаємо. Ніхто й не їде. Раптом з'явились солдати, скомандували, щоб розійшлися. Та ми не ворухнулися. Відступили вони на сто кроків та вдарили по нас з рушниць. Знову відступили на сто кроків та залпом гримнули на людей. Одні впали вбиті, інших взяли в полон...» («Пам'яті Шевченка». Видання Дніпропетровського ювілейного комітету,. 1939 р. стор. 101).

Про жорстокість придушення селянського руху в 1856 році свідчить також лист до нікопольського поміщика Г. В. Нечаєва від начальника Каролинового загону 4 червня 1856 року. Він писав: «В Кудашевой я немного усмирил восстание. Тєперь в Кре-мидах заканчиваю, чтобьі спасти Боголюбовку. Прикажите, Глеб Васильевич, отправить в Луговую (Александрополь) еще шесть человек й одного унтер-офицера. Я сам поеду туда. Человек поехал от меня в Боголюбовку й обязан прекратить своеволие лугов-чан. Остальное я довершу, будьте спокойньї...» (Из материалов Никопольского краеведческого музея имени Ломоносова). Тількіг з допомогою жорстоких екзекуцій царським посіпакам наприкінці 1856 року вдалося припинити рух селян «У Таврію за волею», придушити Катеринославське повстання.

У той час, коли спалахнув селянський рух «У Таврію за волею», Тарас Шевченко знаходився у засланні в Новопетровському укріпленні. Він просив друзів вирвати його «из зтого проклятого гнезда». А коли повертався із заслання, змушений був затриматись у Нижньому Новгороді. Там його відвідав Яків Лазаревсь-