Тарас Шевченко на Нікопольщині

Запорожці завжди дбали про свою церкву, вкладали для цьо--го значні кошти, дорогі дарунки. Сам кошовий Калнишевський, будучи високоосвіченою людиною, сприяв розквітові культури і декоративного прикладного мистецтва на Запорожжі, виступав у ролі мецената. Видатний різьбяр XVIII століття Сисой Зотович Шалматов, приятель кошового Калнишевського і генерального писаря Запорозької Січі Івана Глоби, вирізьблював окремі прикраси для Покровської Січової церкви, листувався з запорозьким кошем.

У час руйнування Запорозької Січі в 1775 році та й пізніше Покровська Січова церква була дуже пошкоджена та пограбована офіцерами-дворянами, солдатами і донськими козаками. В одному з рапортів духовне правління доповіло Славянській духовній консисторії, що у Покровській Січовій церкві «забрато церковних вещей, як-то сосудьі, чаши все, царские врата серебряньїе, евангелии, потирьі, дискосьі, звездн, копии, крестьі, наместньї ико-ньі с окладами й со всех других образов оклади серебрянне, блюда для благословення хлебов, подсвещники, кадильницн, лампади й все серебряное до останка, почему церковь без божьего слу-жения остается». (Ф. Макаревский «Материалн для историко-статистического описання Екатеринославской епархии». Випуск І, Екатеринослав,1880).

24 березня 1794 року Катеринославський митрополит Гаврило наказав Покровську Січову церкву «запечатать» — закрить. Але було дозволено місцевим священникам проводити богослужіння в «особо сделанном молитвенном доме».Головний управитель княгині О. М. Вяземської Іван Розениф-лянцер згідно з розпорядженням княгині забрав до себе всі церковні гроші, обіцяючи приступити до будівництва кам'яної церкви. Втім цей намір свій довго зволікав. І лише восени 1798 року церква була збудована. Простояла вона у селі Покровському аж до 1954 року. Потім була розібрана у зв'язку з утворенням Каховського водоймища. До речі, нагадаємо, що у жовтні 1798 року, коли була споруджена церква, митрополит Новоросійський і Дніпровський Гаврило дозволив «освятить в слободе Покрове1 ой Новоуст-роенную каменную Свято-Покровскую церковь...»

Таким чином, Шевченко на початку вересня 18 ІЗ року малював саме цю «Новоустроенную каменную церковь». Але варто додати, що у неї тільки стіни були кам'яні, а верх та купол — дерев'яні. Втім поряд з нею до середини XIX століття ще стояла запорозька дерев'яна дзвіниця з дахом у два яруси, натомість якої в п'ятдесятих роках XIX століття спорудили кам'яну дзвіницю. Тарас Шевченко, отже, міг її бачити і малювати. На нашу думку, за своєю архітектурною будовою Свято-Покровська церква у селі Покровіському нагадує ту церкву, що змальована І. Ю. Рєпі-ним у старому Кодаку влітку ^880 року. Разом з тим у ній є зразки Новомосковського собору, церкви Покрова у місті Ромнах, збудованої Калнишевським.

Та повернемось до історії Запорозької Січової Свято-Покров-ської церкви (1734—1794), котру малював Шевченко. Письменник Олекса Стороженко, котрий у 1827 році разом з 96-річним запорожцем Микитою Леонтійовичем Коржем побував у селі Покровському, писав: «Прежньої Січової церкви, збудованої 1740 року, вже не було. На тому місці, де був пристол, стояв невеличкий пам'ятник. І недалеко від нього збудована мурована церква простого майстерства, оточена оградою з каменя, що позастався од старої будови. Незабаром прийшов паламар і одімкнув церкву. У храмі божім все було нове і нічого не збереглося стародавнього — січового. Прежній канастас (іконостас роботи С. 3. Шалмаюва) дуже скусної роботи, похожий на той, що в Софіївському соборі в Києві, лежав покритий пилом на хорах. Там же складені були хоругви, панікадила, лампади і ще дещо з церковної утворі. Один дід, котрий ввійшов з нами в церкву, розказував нам, що він сам бачив, як по зруйнуванню коша донці, калмики і москалі без відома начальства обдирали церкву, сокирою вирубали царські врата, вилиті з чистого срібла, і рвали з образів шати і підвіски» (Олекса Стороженко. Твори, т. І, Київ, 1957, стор. 257—258).

Шевченко історично правдиво описував руйнування Нової Січі та пограбування Покровської Січової церкви. Про ці відомості поет дізнався не тільки з історичних творів, але й з розповідей колишніх запорожців, котрі ще були живі в селі Покровському. У поемі «Сліпий», написаній у 1845 році, Шевченко пише :

І розказують, і плачуть,

Як Січ руйнували,

Як москалі сребро, злато

І свічі забрали

У Покрови. Як козаки