Тарас Шевченко на Нікопольщині

Можна вважати, що багато цікавого дізнався Шевченко, побувавши у цьому південному місті. У ті часи колишні запорозькі землі довкола Буцько-Томаківського острова і старого запорозького зимовиська Червоногригорівки були роздані поміщикам. Товариш Шевченка, етнограф і письменник О. С. Афанарьєв-Чуж-бинський у своїй книзі «Поездка в южную Россию», що відбулася у 1856 році, описує жахливе становище кріпаків села Бориси-Глібовки, що належало поміщику Нечаєву, та села Чернишовки, що було власністю графа Чернишова.

На території сучасного Нікополя, на Микитиному Розі, де існувала стародавня переправа через Дніпро, тимчасово знаходилася Запорозька Микитинська Січ з 1637 по 1652 рік. З нею пов'язана діяльність ватажків селянсько-козацьких повстань проти польських феодалів Івана Сулими, Павла Бута (Г.Тавлюк), Яцька Острянина, Дмитра Гуні. У своїх творах про них згадує Шевченко.

Микитинська Січ знаменита ще й тим, що тут 19 квітня 1648 року гетьманом України обрано Богдана Хмельницького. Звідси, з Микитиного Рогу, він почав визвольну війну українського народу проти польської шляхти (1648—1654 рр.). Образом Богдана Хмельницького, видатного державного діяча і полководця, Шевченко захоплювався все своє свідоме життя, називав його «славним», «благородним», «геніальним бунтівником». З нагоди такої події на площі, що носить ім'я гетьмана, встановлена на повний зріст скульптура Богдана Хмельницького у гетьманському вбранні.

Перша згадка про Микитин Ріг та про Микитинську переправу припадає на кінець XVI століття. Повертаючись з Чортомлицькоі Січі, посол австрійського імператора Рудольфа II Еріх Лясота зі Стеблева у своєму щоденнику від 2 липня 1594 року занотував: «Звідси до Микитиного Рогу, що на лівій або руській стороні, близько... Недалеко звідси заночували на острові. Дня З липня до Лисої Гори на лівому або руському боці...»

Яка ж подальша доля Микитиного Рогу? За особистим розпорядженням цариці Катерини II від 9 вересня 1775 року Микитино названо Славенськ. Князь Потьомкін мав намір збудувати тут фортецю. Назва Славенськ трималася якихось п'ять років А ЗО березня 1780 року з'явилася вперше назва — Нікополь. Того ж року ця назва зустрічається в документі «План вновь проектируемого укрепления Никополь, что прежде назьшался Никитин Перевоз, для содержания команди одного батальона».

Перебуваючи у Нікополі, Шевченко, безперечно, мав змогу оглянути рештки Запорозької Микитинської Січі. Тут височіла стара запорозька капличка-церква на честь Покрови. Порч знаходилось кладовище.

Навесні 1845, коли Дніпро розбурхала одна з найкрутіших повеней, вода змила, вщент зруйнувала рештки Микитинської Січі й утворила нове русло. Між старим і новим руслом Дніпра згодом з'явився острів Орлов, що стало, напевне, результатом тої повені. А названий острів так тому, оскільки на великій груші звив собі гніздо звичайний орел.

У Нікополі Шевченко міг оглянути побудовану в 1796 році Свято-Покровську церкву, в котрій було чимало залишків запорозької старовини — ікони, картини, портрети козаків, запорозькаісторична і церковна література, в тому числі й двопудове Єван-теліє, зразки українського прикладного мистецтва XVII—XVIII ст. На Микитинському Перевозі Шевченко міг бачити будівництво нікопольських морехідних човнів, зустрічатися з чумаками, котрі везли сіль до Кременчука та Києва. Міг цікавитись, якими водними шляхами можна дібратися далі у глибінь цього південного краю. У ті часи до Капулівки та Покровського діставалися водними шляхами, котрі голубими стрічками мережили степові широти. Човнами пливли по таких красивих річках і дніпровських притоках, як Лапинка, Бистрик, Чортомлик, Скарбна, Павлюк, Підпільна, їх береги були заквітчані багатолітніми вербами, осокорами, тополями.

З Нікополя шлях поета пролягав у село Покровське. Між ними знаходилось старе українське село Капулівка. Саме тут на острові з 1594 по 1709 рік знаходилась стара Чортомлицька Січ. Є всі підстави вважати, що у Капулівці Шевченко відвідав могилу кошового отамана Івана Сірка, побував на Січі. Оглянув запорозьку корчму, запорозькі курені, старе кладовище. Слухав розповіді про руйнування Чортомлицької Січі у 1709 році, що сталося за наказом царя Петра 1, про перенесення її на землі кримського хана в Олешки, де запорозькі козаки зазнали багато утисків

Шевченко в поемі «Іржавець» влучно назвав Олешківську Січ... Горе Запорожжя. У ній немало історичної основи, пов'язаної з історією старої Чортомлицької Січі, з нашим краєм Подніпровським. Як мандрували день і ніч, Як покидали запорожці Великий Луг і матір Січ, Взяли з собою матер божу, А більш нічого не взяли, І в Крим до хана понесли На нове Горе-Запорожжя...