Тарас Шевченко на Нікопольщині

42

зані до П. Я. Лукишевича — українського фольклориста, поміщика. Лукашевич розповів поетові про свою подорож у Галичину і Чехію, ознайомив його з галицькими виданнями. Перебуваючи у селах Березані та Баришівці, Шевченко подорожував по берегах річок Альта і Трубаль, оглядав розкопану могилу в селі Сели-чівці. У селі Березані знаходилось чимало історичних пам'ятників. Тарас Григорович, напевне, не залишив їх поза увагою, виконавши кілька малюнків. У всякому разі, так стверджують бібліографи Кобзаря.

У власних «Археологічних нотатках», зроблених Шевченком пізніше, десь у 1845—1846 роках, згадуються про три високі могили поблизу Березані. Поет записав у тих нотатках: «Между мес-течками Березанью й Яготином, в 15 верстах от Переяслава, на-ходится огромное древнєє земляное укрепление».

Згодом, відвідавши Київ, побувавши в місцях, пов'язаних з І Запорозькою Січчю і визвольною боротьбою українського народу в 1648—1654 роках, очолюваною Богданом Хмельницьким, поет ще гостріше став відчувати пригноблення народу України. Повернувшись з дев'ятимісячної подорожі по Україні, Шевченко опрацьовує свої літературні та образотворчі матеріали про життя і побут українського народу. Саме тоді він і приступив до підготовки та видання задуманого альбома офортів «Живописная Украйна»

У довідці «Третьего отделения» царської охранки про папери й речі Т. Г. Шевченка, котрі були відібрані при арешті поета, зазначено: «Несколько листков, на коих описанн церкви, еванге-лия, крестьі й другие священньїе предметьі в Малороссии. Зто опи-сание Шевченко составил, вероятно, для'того же издания «Живописная Украйна». Можливо, там були також малюнки Шевченка, виконані ним на Нікопольщині.

У березні 1845 року завершилось навчання Шевченка в Академії мистецтв. 22 березня того ж року він звернувся до Ради Академії з проханням надати йому звання художника й при цьому подав свої роботи. Того ж дня Рада Академії присвоїла йому звання «некласного художника». Поет подав також заяву до правління Академії мистецтв про видачу йому квитка на проїзд до України. 24 березня такий квиток (без обмеження терміну) було видано. Через два дні Тарас Григорович з Петербурга виїхав на Україну через Москву. Упродовж усього 1845 року Шевченко багато працює над своїми творами, літературними і мистецькими, подорожує по Київщині, Чернігівщині, Полтавщині.

Влітку того ж року Тарас Григорович виконував певні роботи для археологічної комісії. (Офіційна назва її—Тимчасова комісія для розгляду давніх актів). А в кінці листопада приїхав до Києва, показав в археографічній комісії свої записи та малюнки історичних пам'яток, після чого був введений до складу співробітників її. 28 листопада одержав подорожну та гроші для поїздок в

43

різні місця з метою опису пам'яток старовини. Перебуваючи у Києві, поет зустрівся з членами археологічної комісії та її засновником (1843 року) професором історії Київського університету Миколою Дмитровичем Іванйшевим.Стосунки між ними стали доброзичливими, дружніми. Івани-шев сприяв зарахуванню поета викладачем малювання в Київському університеті. Микола Іванишев відомий як редактор письменних пам'яток з історії України, зокрема знаменитого літопису С. Величка, чотири томи якого вийшли у 1848—1864 роках. Шевченка зацікавили ці томи. Поета приваблював Микола Іванишев,. «генерал від археології», своїм природним демократизмом, доброзичливістю, гумором.

Київський генерал-губернатор Д. Г. Бібіков у червні 1846 року своїм циркуляром зобов'язав М. Д. Іванишева розпочати розкопки кургану Переп'ят, що за три версти від казенного поселення Фастовець. У розкопках кургану, до котрих приступили 2 липня, брав участь і Тарас Григорович як співробітник археологічної комісії. Він був потрібний у цьому ділі як досвідчений художник, котрий добре знав стародавній і сучасний побут України, їі архітектурні пам'ятки, як великий знавець української етнографії та фольклору.

Шевченка не дуже вабили розкопки. Він більше цілковито захоплювався спілкуванням з людьми, які брали участь у розкопках як робітники-землекопи, змальовує їх образи, записує від них пісні про народних ватажків, народні повстання, зокрема про повстання Бондаренка. Курган Переп'ят поет змалював побіжно тільки один раз. У поемі «Швачка» Тарас Григорович згадує' про цей курган і робить власноручну примітку.

До цього періоду належать такі малюнки Шевченка, як «Коло каші», «Пейзаж», «Парубок з люлькою», «Голова селянина», «Хлопець з граблями», «Селянин у брилі», «Постаті селян», «Гурт селян», «Сільські будні». Записуючи народні пісні, Шевченко іноді вказував» від кого це, хто йому наспівав. Під деякими пісенними текстами рукою поета зроблені позначки: «Од Грицька Димиден-ка», «Од Мартина Липського». 21 вересня 1846 року Тарас Григорович одержав від археологічної комісії нове доручення, що стосується збирання матеріалів в різних містах і селах Київської, Подільської, Волинської губерній.