Тарас Шевченко на Нікопольщині

(«Іржавець»).

Залишив пам'ять про це село й Рєпін. Побувавши в 1880 році в Капулівці, він змалював могилу кошового отамана Івана Сірка, річку Чортомлик, а також селян, котрі нагадували своєю зовнішністю запорозьких козаків.

Біля Капулівського Рогу, де в річку Підпільну впадали Чортомлик, Скарбна, Павлюк, знаходився острів. На ньому залишилися рештки Чортомлицької Січі. Збереглося також запорозьке кладовище, що розкинулось неподалік від берега, а також запорозька корчма, котра проіснувала аж до 1955 року. Теж неподалік від берега, біля вітряків, стояла могила кошового отамана Івана Дмитровича Сірка. Шевченко міг довідатись з розповідей, що Іван Сірко брав участь у п'ятдесяти п'яти битвах і неодноразово протягом 1660—1680 років обирався кошовим отаманом. Він був послідовником Богдана Хмельницького.

На могилі Івана Сірка стояв кам'яний стовп. На східній стороні його було висічено місце для «животворящого хреста» з описами і бончуками. А на західному боці напис; «Року божьего 1680, мая 4 приставився раб божий Йван Сірко Дмитрович, отаман кошевой за его (тут вибито шматок каменю) ЦПВ (царської присвітлої величності) Федора Александровича. Память проводного со похвалами». Літописець Величко писав: «Того ж лета 1680 первого августа преставился от жизни сей через некоторое время после болезни в Грушовке в своей пасеке славний кошевой атаман Йван Сирко. Препровожденньїй водою до Запорожской Сичи. Он погребен честно всем войском низовим запорожским в поле, за Сичею против Московского окола, где погребалось й другое запорожское товариство. Погребен он знамените, 2 августа со многою артною й мушкетною стрельбою й с великою от всего низового войска жалостью...»

Від жителів Капулівки можна почути чимало розповідей про знаменитого кошового отамана. Взагалі, існує багато легенд про характерника Івана Сірка, про те, що рівного у силі Сіркові не

П. Богуш. Зустріч Т. Г. Шевченка з нікопольським істориком Іваном Кареліним.

було у цілому світі, що сам Бог йому допомагав, що Сірко ловив кулі на льоту, міг перетворитися у будь-якого звіра чи птаха. Річка Чортомлик має таку назву тому, що Сірко убив чорта, який тільки мликнув вверх ногами після влучного пострілу отамана. Ось як переповідає цю легенду дніпропетровський письменник Михайло Чхан в новелі «Як Сірко чорта вбив», що увійшла до повісті «Легенди про козаків».

Повертався кошовий до млина, йшов сам, йшов, як і личить хазяїнові землі рідної, статечно, непохитливо. Ось уже й вода шумить на потоках. Глянув Іван Сірко на потоки і спинився, мов укопаний: перед ним сидів чорт. Хвіст у воді мокне, шерсть скуйовджена. А далі ця легенда переповідається ось у такому плані:

«Не злякався Сірко, боронь боже! Дуже чудувався: ніколи ж бо чорта ні мертвого, «і живого не бачив. А чорт ще й усміхається ябедно, зверхньо:

— Здоров був, брате Іване!

Загудів гнів у жилах кошового, але стримався — до шаблі не потягся, тільки металеве відбрив:

— Який я тобі брат, перевертню пекельний?! Зараз же вибачся і забирайся під три чорти!

Зареготався чорт, аж роги йому заплигали. А тоді глузливо

почав:

— Бачиш, який ти: сам посилаєш мене до братів, а забув, що татари тебе чортом називають, дітей та жінок тобою лякають. Та й братчики твої тебе за мою рідню вважають, або ж за спільника. Адже ж кажуть, що ти зо мною накладаєш?

Розжарювався кошовий, пішов вибухом:— Я, землю свою боронячи від ворогів, таки забігав і в татарські услуги, але з дітьми та жінками не воював, не рубався! Брешеш ти, вилупку смердючий! То ти людей з пуття збиваєш, і на крадіжку змовляєш, і на брехню зводиш, і на зраду штовхаєш. А якщо вороги твоїм іменем нарекли, то на те вони й вороги, то вони і є твої брати, бо той, хто дає комусь якесь ім'я, вибирає, що йому рідніше. Ото і є твої брати.