Українська література в питання і відповідях (24 білети)

Занедбано цвинтар, занедбано пам'ять про козацтво, про славну Запорозь¬ку Січ, про національні святині. Можливо, на думку письменника, цей занедба¬ний цвинтар і символізує ту реальну прийдешність, на яку вже не хотіли диви-ти¬ся покійні пращури. Дух України, шо завжди витав над південним степом. озиваючись дзвонами Києва ї Львова, ніби був приспаний, кимось полонений, співуча мова змінилась базарним суржиком, і мало хто вірив у чарівну силу дрібки рідної землі. До них, зневірених і все ж таємно чогось очікуючих, звер-ну¬вся зі своїм твором Олесь Гончар.

“Найпередовіше у світі суспільство” від самого народження захворіло важкою духовною хворобою: лицемірством, фарисейством, суцільним фаль-шуванням, безкультур'ям. “...Обхамила та особа всіх підряд і головне – ні за що. І це на службі. А в трамваях, у магазинах, на пошті... Просто дивно: чому в нас такі люди злі? Звідки ця злоба, зневага, неприязнь до ін¬ших? Бажання об-разити, принизити людину, свого ближнього – це, зви¬чайно, патологія, але чо-му вона так поширена?” – міркує металург Іван Баглай, повернувшись з Індії.

Олесь Гончар порушує гостру проблему збайдужілості та інертності зага-лу до всього того зла, яке коїться у суспільстві. До протесту здатні тіль¬ки такі, як студент Микола Баглай або Ізот Лобода. Десятиліття національ¬ного нігілізму виховали такого партійного діяча і функціонера, як Володька Лобода. Він запопадливо знищував все, що зветься духовним набутком на¬роду, його історичною і культурною спадщиною. Це він запропонував взяти собор у риш-товання. Його думки і дії наче й “у руслі епохи”, проте спрямо¬вані проти національних цінностей, історичної пам'яті: “Скільки б'ємось, скажімо, над ти-ми сучасними обрядами, скількох замучили, а вони, як змо¬вились, пропонують тексти – за голову візьмешся: один фальшивий, а дру¬гий ще фальшивіший. Тоді ще й дивуємось, чому деякі відсталі трудівниці і навіть жінки керівних товаришів, паски святять або беруть кумів та потайки дітей хрестити несуть...”.

Важливими для ідейного задуму твору є образи Єльчиних подруг, яких не цікавить національна святиня (собор), їхні душі оглухли і здичавіли, були порожні ї майже не торкнуті знаннями, любов'ю, повагою. Все-таки Микола Баглай не хоче вірити словам скептично настроєного технократа Геннадія про те, що “святості зникають із життя і на їх місце все більше вдирається цинізм”. Микола, будучи свідком убогої антихудожності, яка шалено наступає на все людяне, прекрасне у житті, на все українське, упер¬то шукає спадщину віків – щоб пізнати корені невмирущої сили рідного народу.

Цілком виправдано у текст роману вмонтована – як спогад Ягора Катрато-го – новела “Чорне вогнище”, присвячена образові історика Дмитра Яворниць-кого, великого патріота-народознавця, письменника, літописця запорозького козацтва, невтомного збирача дорогоцінних пам'яток нашого народу.

Олесь Гончар у романі “Собор” зосередив увагу на філософських, іс¬торич-них, морально-етичних, екологічних проблемах. У творі розвінчано психологію духовного браконьєрства, викрито зловісні наміри безбатченків – руйначів національних святинь. Усім змістом роман звернений до сучас¬ників. Який слід в історії свого народу залишили, що збудували для при¬йдешніх поколінь: “Ким ти будеш для них? З яким почуттям тебе спом'януть?” “Собор” позначений публіцистичним і полемічним пафо¬сом, закликає плекати і оберігати духовні скарби, історичну і культурну спадщину українців.

Білет 16

1.Реалістичність зображення людських характерів у творах Воло¬димира Винниченка.

Володимир Винниченко – виняткова постать в українській літературі та історії. Новеліст, романіст, драматург, публіцист, поет, митець-маляр і одно-часно політичний діяч. Його твори уже на початку XX ст. перекладали багать-ма мовами. У центрі його художніх пошуків завжди була Україна та болючі проблеми української нації.Уже перша збірка творів Винниченка "Краса і сила” (1906) виділялася в тогочасній прозі своєрідною, не традиційною манерою письма. Головною ри-сою оповідань, що увійшли до неї (“Краса і сила”, “Заручини”, “Голота” та ін.), була сувора реалістичність – аж до використання натуралістичних прийомів. Ці твори відзначаються колоритністю малюнка, динамічністю розповіді, в якій значне місце належить діалогам, котрі і рухають дію, і служать прийомам індивіду-алізації персонажів.

І. Франко був вражений новизною теми вже першого твору "Краса і сила”. Серед голодранців і п'яниць, серед люду, що “не боїться ні тучі ні грому”, виділяються молоді злодії Ілько й Андрій. Перший – вродливий, добрий, але безвольний. Другий – негарний, жорстокий, але сильний, зав¬зятий. Доля злодіїв та їхньої приятельки Мотрі розкривається в кількох жа¬нрових епізодах: знущання Андрія над жінкою, підготовка до злодійських операцій, картини яр-марку, ув'язнення в тюрмі. “Краса і сила”, як і інші твори однойменної збірки, вражають переконливістю в розкритті людських взаємин.