Українська література в питання і відповідях (24 білети)

Невтомною трудівницею на землі була мати письменника, яка най¬більше любила “саджати що-небудь у землю, щоб проізростало”. Від того город настіль-ки переповнювався різними рослинами, що “десь серед літа вони вже не вміща-лися в ньому. Вони лізли одна на одну, переплітались, душились, дерлися на хлів, на стріху, повзли на тин, а гарбузи звисали з ти¬ну прямо на ву-лицю”. Опис багатого городу, на якому росло все, – то пра¬ця рук матері. Цілими днями Одарка Єрмолаївна клопоталася по господарс¬тву, на городі. У любові до праці вихову-вала своїх дітей. Вона добре знала також дію зілля, вміла за народними звичаями лікувати. Була богомільною, люблячою й посту-пливою. Та нелегка доля судилася їй, мусила пережити смерть своїх дітей, що й підкошувало сили, забира-ло красу. Власне образ мате¬рі майже не виходить на перший план твору. Вона завжди у праці, у метушні, у клопотах. Про неї ав-тор більше розказує, ніж показує у дії.Батько письменника – яскраво виписаний образ трудівника богатир¬ської сили і краси. Письменник з гордістю і любов'ю згадував: “Скільки він землі виорав, скільки хліба накосив! Як вправно робив, який був дужий і чистий, ру-ки широкі, щедрі. Як гарно ложку ніс до рота, підтримуючи знизу скоринкою хліба, щоб не покрапать рядно над Десною на траві. Жарт мовив, точене, влуч-не слово. Такт розумів і шанобливість”.

Внутрішній красі батька письменника відповідає зовнішність: “Багато ба-чив я гарних людей, але такого, як батько, не бачив. Голова в нього була тем-новолоса, велика і великі розумні сірі очі, тільки в очах чомусь завжди було повно смутку і тяжкі наслідки неписьменності і несвободи”. У праці батько – талановита людина. Він й інших оцінює мірками працьовитості та чеснос¬ті.

Петро Довженко – високоморальна людина, що самовіддано допома¬гає селянам Загребелля під час повені. Невтомно рятував він людей і їхнє майно на Пасху. У цьому випробуванні батько уявляється письменникові справжнім героєм праці, відважною людиною: “Батько сидів з веслом на кормі – веселий ідужий. Він почував себе спаситслсм потопа¬ючих, героєм мореплавателем...”.

Краса і духовна велич батька розкривається у праці (як він вправно пра-цював, скільки землі виорав, скільки хліба накосив, як рятував потопаю-чих).Тому батька, неосвіченого темного селянина, автор підносить на п'єдестал героя. Серед людей, що трудилися з ранку до ночі, виростав пи¬сьменник. Власне вони формували його ставлення до праці. Тому й обурює¬ться О. Дов-женко тими, хто місцем відпочинку обирає річку чи озеро, на берегах яких ки-пить робота.

У “Зачарованій Десні” Довженко подав народне розуміння прекрас¬ного. Для його земляків найвищим критерієм краси є чесна праця. Ось чому так лірично, з повагою і любов'ю змальовує О. Довженко образ діда Семе¬на, свого першого вчителя й порадника. Дід “прожив під сонцем коло ста літ, ніколи не ховаючись у холодок”, умів розмовляти з кіньми, телятами: з усім живим і “пахнув дід теплою землею і трохи млином”, що й виказує йо¬го селянське коріння, хліборобську працю. А в молоді роки дід чумакував, він письменний “по-церковному”, залюблений у гарне слово і людей. І всі люди для діда добрі.

Люди праці – величні і прекрасні у своєму трудовому таланті, і на¬віть ко-лоритна постать Самійла при виконаній улюбленої роботи – косо¬виці – бачить-ся письменникові у незвичайному, романтичному ореолі.

Тому найприємнішим, найчарівнішим спогадом дитинства залиши¬лась для посивілого письменника музика клепання коси. Вона означала ра¬дість і втіху праці. Для митця вона – символ і джерело натхнення. З цього приводу він пи-сав: “Часом і досі ще здається мені, що й зараз поклепай хто-небудь косу, я зразу помолодшав би, подобрішав і кинувся до роботи”.

Білет 11

1.Глибина і щирість переживань ліричного героя в поезії “Contra Spem Spero”.

Поезія “Contra Spem Spero”, назва якої у перекладі з латинської мови означає “без надії сподіваюсь”, написана 19-річною Лесею Українкою. Саме в цей час життя поставило перед нею вибір: бути скореною важкою недугою (і не тільки фізично) чи перемогти. Поетеса не скорилася, вона вибрала другу пропозицію долі – стала на шлях боротьби за перемогу. У поєдинку з підступною хворобою, наперекір зловісним “осіннім хмарам” вона відчула жа-гучу потребу жити повноцінним життям. Ось чому такою зворушливою радістю струменять рядочки з листа до брата (відомого у літературі як Михай-ло Обачний): “Любий Миша! Я воскресла! От і знов беруся здіймати “сізіфовий камінь” догори!.. Позволь при сій нагоді на¬вести тобі цитату з мого нового безнадійно-надійного вірша:

“Я на гору круту крем'януют Буду камінь важкий підіймать І, несучи вагу ту страшную, Буду пісню веселу співать”. Наведена в листі строфа може бути заспівом до всієї поетичної творчості Лесі Українки. Адже письменницька пра-ця – то й справді нелегкий труд (“ка¬мінь важкий”). В умовах російського само-державства, суцільних утисків, забо¬рон і рабської покори (у поезії імперію символічно названо “довгою темною ні¬чкою невидною”) то й справді був “сізіфів труд”. Тому гора, на яку їй потрібно піднятися, “крута, крем'яная”. Та все ж поетеса сповнена мрій і сподівань на краще. Вона готова на “вбогім сухім перелозі” сіяти “барвисті квітки”, що символізують волелюбні визвольні ідеї, доглядати і вирощувати їх. Щирість і гли¬бина переживань за результати своєї праці підкреслено словами: “може, квіти зійдуть – і настане ще й для мене ве-села весна”. Наведені рядки поезії “Contra Spem Spero” засвідчують, наскільки воєдино сплелися особисті настрої авторки з усвідомленням свого призначення як митця та загальносуспільними настроями. Цікаво, що свою нелегку працю поетеса бажає виконувати без жодних нарікань на лиху долю, з піснею на ус-тах. Жагучі сльози, що ними вона хоче розтопити “кору льодовую міцну”, не позбавляють поезію оптимістичного звучання.Символічним образам, які уособлюють самодержавство (“льодова кора”, “крута, крем'яна гора”, “темна ніч”), протиставлені ті, що симво¬лізують визво-лен-ня (“барвисті квіти”, “весела весна”, “зірка провідна”). Дивовижним чином Леся Українка єднає контрастні символи, які спону¬кають до міркувань про ко-нечну потребу визвольної боротьби. Особливо характерним у цьому плані є образ “зірки провідної, ясної владарки тем¬них ночей”. Віру в перемогу світла над темрявою, добра над злом підси¬лює часто вживане слово “буду”. Віра і надія на кращу долю завжди су¬проводжували її твори. Саме з цього приводу поетеса писала: “Людська недоля будила не розпач в мені, а бажання кращої долі”.