Українська література в питання і відповідях (24 білети)

У поезії “Заворожи мені, волхве” поетесу зацікавило питання, “що писав би Шевченко в тридцять третьому, тридцять сьомому роках?” Зви¬чайно, що поетеса не піддае сумніву стійкість Шевченка, його моральний дух. Тому, на її думку, “побувавши на Косаралі, побував би ще й на Соловках”. У поезії автор-ка йде за ходом історії: Загартований, заґратований, прикиданий землею, снігами, кременем, досі був би реа¬білі¬тований. Хоч посмертно, – зате свосвре-менно.

А як же сприйняли у 30-х утиски та репресії Косинки, Куліша, Курбаса їх сучасники? Мовчки. Промовчали кривду, заподіяну Стусові, Світличному, Снєгірьову, Литвину, Тихому у 60-х. “Як мовчанням ду¬шу уяремлю, то який же в біса я поет”, – нагадує поетеса собі про свою громадянську совість. І квіти від неї падали під ноги шістдесят¬никам у залі суду, звідки її виводили силоміць радянські міліціонери.

Поезія Ліни Костенко застерігає нас від втрати своєї історичної пам'яті. Особливо виразно ця думка звучить у її романі у віршах “Ма¬руся Чурай”. Об-раз Марусі зливається з образом України, що сигналі¬зує через століття: пам'ятайте, нащадки, свою історію, і лише тим бу¬дете сильні і знані у світі.

Поезія Ліни Костенко художньо осмислює загальнолюдські вар¬тості, примушує задуматись над тим, що залишає по собі людина. Дум¬ки про справжні цінності, про сенс у житті, духовність і бездуховність порушено у вірші “Вже почалось, мабуть, майбутнє”. Тут читаємо: “Шукайте посмішку Джоконди, вона ніколи не мине”. Розуміючи швидкоплинність матеріальних цінностей, завжди треба пам'ятати про духовні: красу, мистецтво, любов до людей, любов і вірність Батьків¬щині.

Поезія “Життя іде і все без коректур...” нагадує про обов'язок прожити життя чесно, змістовно.

Білет 22

1.Образ митерї в сучасній поезії (А. Малишко, Б. Олійник, В. Симоненко та ін.).

Світ кожного поета починається з матері. Коли ж поетове слово – “від Бо-га”, образ матері стає домінуючим, набував символічного значення, підноситься до узагальненого образу матері-Батьківщини. Вершин худож¬ньої майстерності цей образ сягнув в поезії, Т. Шевченка, І. Франка, О. Довженка. Осанну матері проспі-вали П. Тичина і М. Рильський, В. Сосюра та І. Драч, Д. Павличко і В. Стус.

Всенародну любов здобула поезія А.Малишка “Пісня про рушник” (“Рідна мати моя...”), написана в 1959 р. до фільму “Літа молодії” (музика Пл. Майбо-роди). У центрі її–український рушник як символ материнсько¬го благословен-ня і любові. Український рушник має безліч урочистих і ва¬жливих функцій. Випроводжаючи дорослу дитину у великий світ, мати да¬рувала “на щастя, на долю” вишиваний рушник;

Анафора “І”, якою розпочинаються 14 рядків з 18, засіб градації, не¬однора-зово вживаний поетом, надають цій поезії мелодійності і особливого пісенного ліризму. Та найголовніше у цьому творі – щире синівське почут¬тя, велика дяка матері.

Образ матері в поезії Малишка асоціюється з Україною. Пам'яті рідної матері присвятив Б. Олійник цикл поезій “Сиве сонце моє” (1978), який складається з дев'яти віршів. Мати у віршах Б. Олійника – невсипуща сільська трудівниця, котра й синові передала свою працелюб¬ність. “Сива ластівка, сиве сонечко” – такою живе у поетовому серці най¬дорожча людина. Образ матері в Б. Олійника не асоціюється з Україною, як в інших поетів, а набуває планетар-ного звучання: “Як ти несла оцей всесвіт важкий на собі!”. Вічну тему мате-ринського відходу порушує Б. Олійник у “Пісні про ма¬тір”.

Тепло переданий діалог зі сполоханими дітьми й онуками. Ніжністю і любов'ю звучать останні слова матері, котра не залишає по собі спадків, проте розкриває перед нащадками велику свою душу, своє розуміння справж¬ніх цінностей людського життя.

Незважаючи на схильність Б. Олійника до планетарного мислення, твір по-справжньому національний: звертання на “ви” до матері; рушники, що “злетіли увись”; ворота, край яких чекала на дітей і онуків мати; мати “пішла за межу”, немов на своєму городі.Ніжні дворядкові строфи поезії В. Симоненка “Лебеді материнства” ніби відроджують мелодію української колисанки, української казки. Рожеві Симо-нен-кові лебеді випливають з туману, зігрітого материнською лю¬бов'ю дитин-ства, із матусиних пісень. У першій частині поезії розгортається чарівна казка щасливо¬го дитинства. Добра мати прагне все зробити для любої дитини, віддати їй увесь цвіт своєї душі, оберегти від усіх лих життя – зла, небезпеки, хво¬роб. Друга частина – це роздуми-мрії матері про майбутню долю її сина у тривожному світі, його юність, хмільний час кохання, зустрічі, з яких одна му-сить стати любов'ю. “Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу, Виростуть з то-бою приспані тривоги