Українська література в питання і відповідях (24 білети)

Під знаком “укрмови” розвивається сюжетна лінія Мокія і Улі. На думку Мокія, Улі необхідно вивчити рідну мову вже тому, що у неї і прі¬звище, і зовнішність (тут беруться ним до уваги “очі, рот, стан”) – все українське. І на-полегливий хлопець домагається цього. Використавши за¬сіб паралельної дії, М. Куліш показує розучування Миною “Сінокос” з учителькою “правильних проізношеній” й українського “Під горою над криницею” Мокієм та Улею, чим посилює ефект комедійності. Отже, Уля не виконала прохання Рипи: закохати в себе Мокія і сприяти тому, щоб він зрікся своєї “укрмови”. Вплив виявився зворотнім. Ставлення автора комедії до образу Мокія не є однозначним; з од-ного боку, М. Куліш іро¬нізує над його захопленням політикою українізації, а з іншого – драма¬тург значною мірою втілює у ньому своє розуміння важливості мовних проблем. Адже не може не приваблювати турбота Мокія про кожне сло¬во, “щоб не пропало”.

З обуренням ставиться до шовіністичної політики в Україні дядько Тарас: “Тільки й слави, що на вокзалі “Харків” написано, а спитаєшся по-нашому – всяке на тебе очі дере... Всяке тобі штокає, какає – приступу немає”. Суть офіційної українізації дядько Тарас виводить із гіркого вла¬сного досвіду: це спосіб спочатку виявити, а потім знищити усіх україн¬ців. На жаль, його слова стали пророчими.

Таким чином, справжню суть українізації М. Куліш розкрив через став-лення до неї персонажів п'єси “Мина Мазайло”.

Білет 9

7.Проблемптика понісші “Тіні забутих предків” Михайла Коцюбинсько¬го.Вершиною мистецької майстерності Михайла Коцюбинського, окра¬сою всієї української літератури стала повість “Тіні забутих предків” (1911). Твір написано під враженням краси Карпат, під впливом багатої поезії жит¬тя гуцулів, шо їх спостерігав письменник, перебуваючи у Криворівні. Про Гу-цульщину він писав до Євгена Чикаленка: “Якби Ви знали, яка тут вели¬чна природа, який цікавий народ гуцули, з багатою, своєрідною психікою, з буй-ною фантазією, дивними звичаями і мовою”. Отже, М.Коцюбинський. як і Ю. Федькович, О. Кобилянська, оспівав у повісті красу гірської приро¬ди і гуцульської душі. Однак зробив це по-своєму. Спираючись на народні вірування, гуцульський фольклор, він відтворив у “Тінях забутих предків” ба-гатий фантастичний світ, у якому живуть люди поруч з добрими і злими, весе-лими і сумними силами природи.

Відомо, що до написання повісті письменник ретельно вивчав життя гуцулів, їх традиції, повір'я. Крім цього, працюючи над твором, М. Коцю-бинський познайомився із фольклорно-етнографічними матеріала¬ми В. Гнатю-ка (“Етнографічні збірники”), І. Франка (“Гуцульські примітки”). Усе це разом і забезпечило художню достовірність при поєднаїші дій¬сного і уявного.

Серед розкішної гуцульської природи зростають головні персонажі повісті, Іванко та Марічка – діти ворогуючих родів. Навколишній світ їх¬нього дитинства – чарівний і загадковий. Він привабливий, але й небезпе¬чний. Тут живуть нявки (мавки), щезники, чугайстри, мольфари. Тому з раннього дитин-ства треба знати, як поводитися серед них. Одного разу ще дитиною Іванко хотів досягнути Чорногори. Легко піднімався догори, а “за ним підіймався з долини вічний шум річки, росли гори...”. Стомившись, хлопчик сів відпочити, і раптом він почув дивну мелодію. Навкруги не було нікого, та коли він озир-нувся назад, то “скаме-нів”. На камені сидів щезник, “скривив гостру борідку, нагнув ріжки і, заплющив-ши очі, дув у флояру”. Страх скував хлопчика, і він “німо кричав од холодного жаху, а коли врешті видобув голос, щезник звинув-ся і пропав раптом у скелі...”.

Світ природи вабить героїв барвами і музикою. Іванко і Марічка тон¬ко відчувають красу гір, з нею злилися, про неї співають у своїх коломий¬ках. У пісні висловлюють вони і свої щирі почуття кохання, ніжного і при¬страсного, як сама природа. Багато болю було у співанці Марічки, коли Іван змушений був її залишити, ідучи в найми на полонину.

Слова цієї коломийки, як і образ Марічки після її смерті, часто врива¬лися у зранену душу Івана і кликали-манили туди, де були вони разом, де цвіло їхнє щастя. І хоч було багато клопоту по господарству, він забував про все, “тоді він кидав роботу і десь пропадав”.

Через уяву героїв, особливо Іванка в дитячі та юнацькі роки, пись¬менник розкриває міфологічне світосприймання і світовідчуття гуцулів: “Коли Іванові минуло сім літ, він уже дивився на світ інакше. Він знав вже багато. Умів зна-ходити помічне зілля... Знав, що на світі панує нечиста си¬ла, що арідник (злий дух) править усім; що в лісах повно лісовиків, які па¬суть там свою маржинку... , що там блукає веселий чугайстир, який зараз просить стрічного в танець та роздирає нявки; що живе в лісі голос соки¬ри...”. На все життя засвоїв Іван, що “всякі злі духи заповнюють скелі, ліси, провалля; хати й загороди та чигають на християнина або на маржину, щоб зробити їм шкоду”. Остерігався герой їх на полонині. Не раз мав з ними клопоти, коли одружився з Палатою і став за-можним господарем. Щоб уникнути небезпеки для своєї худоби, “треба було багато знати, підкурюва¬ти, ворожити, збирати помічне зілля і замовляти”. Відьмами у гуцулів мог¬ли бути і звичайні люди. На переконання Івана і Палаг-ни, нею була їхня су¬сідка Хима: “Стара улеслива баба, завжди така привітна, вона вечорами переки-далась в білого пса та нипала по загородах сусідських. Не раз Іван метав сокирою в неї, жбурляв вилами та проганяв”.