Українська література в питання і відповідях (24 білети)

В оповіданні “Солдатики!” змодельовано одну з типових подій, пов'язаних з придушенням селянських заворушень. Цей “малюнок із селян¬ських розрухів” є надзвичайно талановитою, глибоко психологічною зама¬льовкою тих склад-них процесів, що відбулися р українському селі на почат¬ку XX ст. “А сталося це якось несподівано. До вчорашнього дня жило собі село, як і перше, голода-ли, боліли, умирали”, а тепер почали думати і думки наскрізь тривожні: “Об-крадають нас... Грабують... А ми робимо, мовчимо... той має право на землю, хто робить на ній!” Зійшлися і стали навпроти се¬лянський натовп і солдатська шеренга. Письменник до краю загострює конфлікт, зображуючи нову політичну силу, то вийшла на терени історії. – українське селянство, яке заяви-ло про себе в особі Явтуха.

“Солдатики.!..” – викрикнув Явтух з таким болем, з таким одчаєм, що в валці немов прокинулися всі, а солдатики аж здригнулися разом і похмуро гля-нули на офіцера”.

Село набувало нового, небаченого раніше досвіду. Хоча Явтух заги¬нув, стрілянини не було. У цьому глибинний історичний оптимізм опові¬дання. Яв-тух мертвий, офіцер убитий, але “солдатики” не стріляли. Якесь грандіозне зрушення, невидиме й нечутне, відбулося в житті, в душах цих “солдатиків”, і воно таке, це зрушення, за своїми якостями, що вселяє по¬чуття надії.

Тільки саможертовність може зняти полуду з очей обурених, затурка¬них селян, котрі своїх захисників вважають ворогами, – така ідея опові¬дання “Сту-дент”. Щоб довести свою непричетність до пожежі, яка спалила село; щоб зня-ти підозру, поширювану стражниками, котрі в біді звинува¬чують студентів, молодий революціонер прилюдно стріляється. І тоді ста¬рий дід, який погрожу-вав “вимотати” з студентів жили, стрибає на одного з охоронців царських устоїв і душить його. Пручання стражника запалило очі селян “диким, лютим гнівом”: “Ага!.. Так його!.. Дай йому щастя того!..”

Сваволю й беззаконня, які процвітали в імперії, переконливо показано в оповіданні “Суд”. Головний персонаж Михайло Денисович Самоцвіт, “хохол, малорос”, живе “як у раю”. Бо “тепер по тридцять копійок удень роблять мені” – такої дешевої робочої сили немає ніде. Покірності він добивасться “перевіреною методою”: “Тепер не той час, тепер, брат, мужик не той... В мор-ду! от і все роз'яснєніє”. Оповідання має відчутні саркастичні ноти. Вони зву-чать не лише у філософствуваннях Самоцвіта, але особливо в описі центральної сцени “суда”. Такий суд, “скорий, правий і справедли¬вий”, він демонструє гостеві, розбиваючи обличчя зовсім невинної людини. Начальник переплутав двох братів Крутоно-женків – Никифора і Никонора. Яскравість зображеного в оповіданні досягається через майстерне викорис¬тання прийомів іронічного письма, зокрема щедре застосування мовного “суржика”, “макаронічної” мови в окресленні персонажів і змалюванні не¬ординарних життєвих ситуацій.В. Винниченко поповнив і скарбницю української дитячої літератури. Оповідання “Кумедія з Костем”, “Бабусин подарунок”, “Федько-халамидник”, а також цикл “Намисто” порушують гострі соціальні пробле¬ми. Тут у письмен-ника той самий підхід, що й у “дорослих” оповіданнях: жорстокість буття, і на цьому тлі випадок з активним, непересічним підліт¬ком або дитиною, випадок, який визначає її долю або її життя чи смерть, Так, головний герой оповідання “Федько-халамидник” – жвавий і відчай¬душне сміливий хлопчина з бідної сім'ї. У нього не по-дитячому твердий характер і “лицарські” риси: він чесний, не обманює, не просить помилува¬ти, коли його б'ють (а б'ють його часто), має чіткий погляд на те, що треба знати дорослим, а що ні. Федько вільнолюбний, свавільний, по-своєму добрий і чуйний. “Спокій був його ворогом, з яким він боровся на кожно-му мі¬сці”. А найголовніше – “не любить також Федько товаришів видавати”. Винниченко з великою симпатією змальовує портрет цього підлітка з його звивистою психологією, суперечливими вчинками і щи-рою душею. Йому протистоїть Толя, син власника будинку, де живе сім'я Федька і в якого працює його батько. Це чистенький, випещений хлопчик, який заздрить Федьковому “геройству” і авторитетові. Якби не Федько, то Толя за-гинув би на крижині. Усе ж він не тільки не заступився за свого рятівника, але привселюдно набрехав на нього: “Федько узяв і піхнув мене на кригу”. Толин батько зажадав покари. Хворого, у лихоманці підлітка “поклали на сті¬лець і били вже як слід”. Федько помер.

Із суворих реалістичних деталей будує Винниченко оповідання з жит¬тя дітей, правдиво віддзеркалюючи у них життя дорослих з його несправед¬ливістю, різ-кими соціальними контрастами, злом і брехнею.

2.Краса і щирість почуттів в інтимній ліриці Василя Симоненка.

Василь Симоненко прожив 28 років. Та він назавжди увійшов у істо¬рію рідної культури своїм болем за долю України, тривогами за Всесвіт, лі¬ричним звучанням своїх інтимних творів, у яких зворушує краса і щирість почуттів. І хоч інтимні мотиви В. Симоненка переважно тісно поєднані з пейзажними, соціальними, громадянськими, все ж вірші про кохання у його поетичній спадщині займають чільне місце. більшість з них ввійшли до ци¬клу “Тиша і грім”, частково – до циклу “Земне тяжіння”.