Українська література в питання і відповідях (24 білети)

Тема національно-визвольних змагань художньо розкривається також у новелі “Сини”. Двох синів благословив батько на боротьбу “за У країну”. Через спогади Максима зринають ті дні, коли Андрій, прощаючись з ним, сказав, що йде визволяти рідну землю. Надзвичайно хвилюючими є слова батька, який, усвідом-люючи небезпечність свого кроку, піднявся до розу¬міння ідеї держа-вотворення: “Сину, – кажу, –та є ще в мене менший від тебе, Іван, бери і єго на це діло; він дужий, най вас обох закопаю в цу нашу землю, аби веріг з цего коріння її не віторгав у свій бік”. Громадянський подвиг саможертовності бать-ка має бути виписаний на скрижалях нашої іс¬торії.

Про талант геніального новеліста І. Франко писав: “Василь Стефаник, мо-же, найбільший артист, який появився у нас від часу Шевченка. Стефа¬ник – аб-солютний пан форми... Його оповідання пливе, бачиться, спокій¬но, з елемен- тарною силою, але власне, сею елементарною силою воно захо¬плює й нашу душу”.

2.Образ України у творчості Василя Симоненка.

“Я – українець. Оце і вся моя автобіографія”, – сказав В. Симоненко. У його поетичній спадщині чимало віршів адресовано Україні. Діалог з Україною, з українським народом, поставленим у підне¬вільні і злиденні умови життя, звернення до славного минулого українців –то міцна основа майже всієї його громадянської лірики. Поетична при¬страсть Симоненка спрямована насампе-ред на пекучі проблеми сучаснос¬ті.

Поезія “Задивляюсь у твої зіниці [сідниці]...” (“Україні”) написана у формі монологу ліричного героя, зверненого до матері – України. Синівська роз¬мова з Батьківщиною щира і задушевна. У ній відчуваються Шевченкові традиції: “Україно! Ти моя молитва”. У вирі буденної суєти, між триво¬гами і битвами “за твоє життя, твої права”, ліричний герой наче на хви¬лину зупинився, щоб звести подих, щоб подивитися в материнські очі, побачити все, що приховане в них тільки для сина. Вируюче життя земної кулі постійно перериває тихий діалог сина-патріота і матері. Тому в поезії стільки звертань: “Україно!”, “ма-мо, горда і вродливая, “нене”. Цілком протилежні інтонації у звертанні до тих, хто заважає тій розмові: “Хай мовчать Америки й Росії, коли я з тобою гово-рю”, “Одійдіте, недруги лу¬каві! Друзі, зачекайте на путі!”.

Ліричний герой поезії “Задивляюсь у твої зіниці...” схиляє голову перед матір'ю. Україна XX ст. постає перед ним зовсім іншою, ніж вона поставала перед Шевченковим зором.

Симоненко віддає Україні щирий синівський пошанівок і високо під¬носить її престиж. Риторичні оклики, звертання підкреслюють схвильова¬ність ліричного героя.

Вірш “Є тисячі доріг, мільйон вузьких стежинок...” – це справжній по-етичний шедевр, місткий думками і почутгями. Цей вірш – розгорнута метафо-ра. Він звучить як патріотичне волевиявлення українського хліборо¬ба, готового на будь-які випробування, У цьому творі, написаному за два місяці до смерті, поет спробував у художній формі розкрити свій пройдений творчий шлях. І це йому вдалося зробити на високому мистецькому рівні.

Вияв високої любові до України звучить і у поезії “Земле рідна! Мо¬зок мій світліє...”. Та найпопулярнішим серед читачів став Симоненків вірщ “Лебеді материнствам. Мати і Батьківщина завжди з людиною. Що б її не спіткало у житті, якщо довелося б навіть впасти на чужому полі, то “при¬йдуть з України верби і тополі...”. Твір пронизує ідея: “Можна все на світі вибирати, сину,

Вибрати не можна тільки Батьківщину.”

Д. Павличко писав про поета: “Він мало жив, немов літак, що ховає¬ться за обрієм швидше, ніж доб'ється до нашого слуху шум його двигунів. Василь Си-монснко зник за пругом життя скоріше, ніж долинув до нас могу¬тній гук його серця, зарядженого тривогою двадцятого віку і любов'ю до української землі”.

Білет 15

1.Ольга Кобилянська – тонкий знавець людської душі. Розкрити на матеріалі вивченого твору.Ольга Кобилянська – це письменниця глибоких душевних пережи¬вань, напруженої думки, ліричних настроїв. Вона виступила як прозаїк-новатор. За спостереженням Д. Павличка, читач і сьогодні приходить до її творів “по есте-тичну насолоду і по знання жіночого характеру, адже ж вона створила цілу енциклопедію жіночої душі”. Глибину страждань ми¬слячої дівчини Олени письменниця передала у повісті “Людина”. У пові¬сті “Царівна” вперше в українській прозі інтимна тема розкривалася “не на інтригах та любовних при-годах, а на психічній аналізі буденного жит¬тя” (І. Франко). Заглиблення у психіку героїв спостерігаємо у таких тво¬рах письменниці, як “Природа”, “Не-культурна”, “Меланхолійний вальс”. Численні оповідання, етюди, новели Оль-ги Кобилянської – це, за її ви¬словом, “краплі” її крові. Письменниця “плакала поезіями в прозі”.